Буває так, що після закінчення навчання в інтернатах чи коледжах деякі вихованці дитбудинку повертаються додому лише з пакунком власних речей. Власне кажучи, і повертатися багатьом нікуди. Когось на деякий час ще можуть прихистити родичі, когось неофіційно, можливо, приймуть ненадовго рідні інтернати. Щастить тим, кому одразу вдається влаштуватися на роботу й одержати кімнату в гуртожитку.
Органи влади розуміють проблему з житлом для сиріт. Але співчуття — явище не матеріальне, і місцевий бюджет за його рахунок не наповниш, щоб забезпечити вихованців дитбудинку житлоплощею, як того, до речі, вимагає закон.
Наприклад, у Ровеньках щорічно з коледжів випускається 15—20 дітей-сиріт, і щоразу міська влада ламає голову над тим, як за нинішньої убогості міської казни допомогти молоді на початку їхнього самостійного життя.
Кажуть, що під час пошуку виходу з цієї ситуації іноді дуже корисно задуматися над значенням народних приказок. Люди не дарма, наприклад, кажуть: немає злого, щоб на добре не вийшло. Злим у Ровеньках були будинки, що раніше належали дитячому комбінату «Золушка», міській школі мистецтв та іншим установам, а потім перетворилися в руїни, ставши місцем для п’яниць, наркоманів і бомжів. Від будинку залишилися самі стіни, перегородки та дах, усе інше — розбито, розкрадено і перетворено на сміттєзвалище. Ідею створити тут гуртожиток для сиріт депутати міськради сприйняли стримано: вже занадто занедбаним був об’єкт, і грошей у нього потрібно було вкласти чимало. Але міський голова Олександр Єсенков був налаштований оптимістично: гроші для гуртожитку знайдемо, попрацюємо і в результаті допоможемо молоді одержати тимчасове (на 2—3 роки) житло. Єсенков сам регулярно виходив на суботники з прибирання території майбутнього гуртожитку і своїх чиновників змушував тут працювати у вихідні дні. Спочатку, щоправда, не усім це було до вподоби, але потім, коли картина стала вимальовуватися, кожен причетний до ремонту будинку зрозумів, яку добру справу творить.
Окрім того, що сироти віком 17—19 років одержать свій куточок і комплекс необхідних послуг у теплому, обладнаному приміщенні, вони ще будуть під наглядом педагогів, психологів і влади. Адже колишні вихованці дитбудинку хоч і отримали атестати зрілості чи дипломи фахівців, але, насправді, залишилися дітьми, які зовсім не адаптовані до самостійного життя. Вони часто не знають, здавалося б, очевидних речей: що треба платити за квартиру, куди звертатися по документи, як оформити медичну картку й навіть як правильно заварювати чай. За три роки проживання у гуртожитку й соціального нагляду їм допоможуть освоїти життєву науку і вийти у «велике плавання».
Варто відзначити, що у Ровеньках і раніше намагалися виділити сиротам соціальне житло. Але, на жаль, воно було розташоване у різних місцях, тому контроль за адаптацією молоді був формальним. З появою гуртожитку все зміниться на краще. Кімнати тут розраховані на дві—три особи. На одному поверсі мешкатимуть дівчата, на другому — хлопці. За своє проживання вони нічого не платитимуть. Ці витрати влада повністю бере на себе.
За програмою адаптації вихованців дитбудинку супроводжуватимуть соціальні працівники. Досвід роботи з такою категорією молоді в місті є. Завдяки тісному співробітництву з ліцеями Щастя, Комісарівки та іншими закладами уже відомо, скільки молоді і хто саме цього року повернеться в місто з дипломами фахівців. Гуртожиток для них уже готовий. Сюди завозять меблі, устаткування і все необхідне для життя. Про рушники й чашки тут теж не забули.
На знімку: уже навесні цей будинок прихистить колишніх вихованців дитбудинку.
Фото автора.