Хлібний бунт

Зранку 22 січня продавці у багатьох магазинах обласного центру спішно змінювали цінники на хлібних полицях. Там, де не встигли, просто зняли старі. У невеличкій приватній крамниці пояснили: «Вчора батон місцевого хлібокомбінату коштував три гривні, сьогодні — на 20 копійок дорожче. Те саме і з хлібом: буханець від 3,4 гривні підскочив до 3,7 гривні. Якщо раніше ця продукція була чи не найдешевшою серед виробів інших підприємств, тепер вона практично зрівнялась у ціні».  На заводі про підвищення повідомили ще за тиждень до цього.

Під час зборів колективу заступник директора хлібозаводу Олена Романенко навела такі розрахунки: оптово-відпускна ціна хліба буде 3,15 гривні, у магазинах він коштуватиме 3,46. Однак, як кореспондент переконався на власному досвіді, в магазині відпускна ціна виявилася ще вищою. Це в місті. Поки ж хліб доїде до села, він стане ще дорожчим.

Головною причиною зростання ціни виробничники називають збільшення витрат. А насамперед — подорожчання зерна. Якщо торік пекарі купували для переробки тонну пшениці за 1,8 тисячі гривень, то тепер вона коштує 2,2 тисячі. До того ж постійно зростає вартість енергоносіїв. Особливо це відчутно взимку, коли автоматично збільшуються витрати газу. Щоб компенсувати ці витрати, не знайшли іншого виходу, як підняти реалізаційну ціну. Кажуть, захід вимушений, але необхідний. Але чи справді він зможе змінити ситуацію на краще, в який опинився завод і весь його колектив? Тут є сумніви. Адже конфлікт між ціною і собівартістю хліба доволі давній. Не один рік поспіль колишні власники хлібозаводу, який належав компанії СТІОМІ — Холдинг, говорили про збитковість виробництва. Причому проблема стосувалася не тільки цього конкретного підприємства. Встановлені урядом обмеження на рентабельність хлібопекарського виробництва стали серйозним випробуванням для всієї галузі. 

Для економістів зрозуміло, що такий рівень рентабельності при загальній нестабільності цін на енергоносії та всі виробничі складники веде до одного — банкрутства. Для тих, хто далекий від економічної науки, уточнимо: при зазначених обмеженнях завод міг заробляти на буханцеві хліба, вартістю у три гривні, не більше 18 копійок.

Багато це чи мало? Скажемо так: для успішного розвитку підприємства, а саме це дасть змогу розширювати асортимент, поліпшувати якість і врешті-решт знижувати ціну, ця сума недостатня. 

Проблеми на Хмельницькому хлібозаводі розпочалися не сьогодні. Багато років поспіль колишні власники та керівники стверджували, що підприємство збиткове. Та виправити ситуацію руки не доходили. Хоча на всіх рівнях і завжди було багато мови про те, що робиться все, аби втримати низькі ціни на «соціальні» сорти хліба, проте про реальну підтримку важко говорити. І через те, що на місцях практично неможливо розв’язати проблеми, котрі потребують серйозних економічних змін згори. І тому, що завод перебував у приватних руках, тож втручатися в його роботу, а тим паче — впливати на результати, не було ні особливого бажання, ні можливостей.

Так тривало доти, доки на заводі не стався справжній соціальний вибух із заявами про можливі акції протесту, зборами колективу, наказами про скорочення... Залишається лише здогадуватися, з якими прибутками та збитками жило агропромислове товариство з обмеженою відповідальністю СТІОМІ — Холдинг. Адже розповідати про свої фінансові справи у приватних компаніях не надто прийнято.

— Можна припустити, що втримувати низькі ціни на «соціальний» хліб допомагав як випуск іншої рентабельної продукції, так і замкнутий цикл, який був організований у холдингу, — припускає головний спеціаліст управління харчової промисловості департаменту агропромислового розвитку ОДА Олена Бурковська.

Справді, головним гаслом компанії довгі роки було: від поля — до столу. Тобто тут починали виробничий цикл вирощуванням пшениці і завершували готовим буханцем. Адже холдинг об’єднав десятки тисяч гектарів орендованих земельних паїв, на яких вирощуються зернові, та новозбудовані млин і зерносховище. Завершальною ланкою у цьому виробничому ланцюгу став хлібозавод. Можна припустити, що саме завдяки такій кооперації і вдавалось утримувати збиткове виробництво соціального хліба.

Та сьогодні чуємо інші цифри і припущення: хлібозавод — банкрут, майно підприємства перебуває в заставі у банку. Для погашення кредитного боргу потрібно 90 мільйонів гривень. Хто його власник, і яка його подальша доля — переважна більшість працівників не знає.

Саме така фраза прозвучала від одного з робітників під час зустрічі колективу з представниками обласної влади та компанії Кернел, котра нині опікується справами заводу. Зустріч ця відбулася після того, як працівникам було повідомлено спочатку про їх часткове скорочення, а потім про призупинення виробництва. «Голос України» повідомляв про це і про наміри пекарів вдатися до акцій громадянської непокори.

Про зміни в компанії заговорили ще навесні минулого року. Спершу йшлося лише про спільне партнерство компаній СТІОМІ — Холдинг та Кернел, проте швидко стало очевидним, що на землі з’явився новий хазяїн. Хоча офіційно про зміну власників не повідомлялося, у більшості сіл продовжували діяти старі договори оренди на землю, було зрозуміло, що засіває та збирає урожай вже новий орендар.

З перших днів у компанії не приховували, що на Хмельниччині її цікавить насамперед земля. Майже 70 тисяч гектарів орендних паїв дісталось у спадок від СТІОМІ — Холдингу, але у найближчих планах було розширення посівних площ у західному регіоні майже вдвічі.

Навіть з цієї короткої характеристики стає зрозумілим, що у такому доважку, як збитковий хлібозавод, котрий випікає соціальний хліб і змушений утримувати низькі ціни на нього, аграрний гігант, котрий робить ставку на зовсім іншу спеціалізацію, навряд чи може бути зацікавленим. Не дивно, що напередодні нового року на СТІОМІ —Холдинг (назва також залишилася новим господарям у спадок) з’явилося два накази, в одному з яких повідомлялося про скорочення сотні робітників, в іншому — про призупинення виробництва, начебто, для проведення реконструкції та модернізації (про це також розповідав «Голос України»).

У відповідь на це на підприємстві створили ініціативну групу робітників, котра вирішила відстояти не тільки свої робочі місця, а й виробництво. Саме вона повідомила про можливі протестні акції. І це змусило владу пильніше придивитися до проблем заводу, який опинився на межі соціального вибуху.

Тоді й було організовано зустріч в колективі, де чи не вперше прозвучали шокуючі цифри. Зокрема і про те, що завод перебуває у заставі, його кредитні борги сягають 90 мільйонів гривень, а підприємство, на якому працює понад шестисот хмельничан, зареєстровано у столиці. Сказати чітко, кому ж воно належить тепер, хто нестиме відповідальність за його фінансовий стан, і яка доля чекає в майбутньому — ніхто так і не наважився.

В авральному порядку довелося створювати ще одну робочу групу, до якої увійшли представники різних державних структур, аби, за словами голови ОДА Василя Ядухи, об’єднати всіх для виведення Хмельницького хлібозаводу з кризи. Одним із варіантів названо пошук інвестора, чим і має зайнятись обласна влада. Але ж спочатку завод треба вивести з-під банківської застави...

Хто поласує таким збанкрутілим хлібним шматком? Дати відповідь на це запитання важко. Як і на те, чи буде й надалі в краї завод, котрий випікатиме один із найдешевших сортів хліба не тільки в області, а й в Україні? І чому ці відповіді почали шукати лише тепер, коли стався справжній хлібний бунт? Уже не перший рік дуже популярною є тема соціальної відповідальності аграрного інвестора. Багато йдеться про те, що той, хто взяв в оренду землю і отримує з неї чималі прибутки, мусить подбати і про соціальний розвиток територій, підприємств і громад. Та що насправді? Хто не те що впливає, але хоча б цікавиться справами інвестора? Зазвичай ніхто не наважується втручатися у справи аграрних магнатів. А в результаті область може залишитися без одного із найстаріших і найпотужніших заводів, люди — без роботи, а споживачі — без дешевого хліба.

Не хочеться бути провісником невтішних прогнозів. Нині накази про скорочення відмінені. В обмін на те, щоб люди не виходили на майдан, колективу обіцяно, що проблему буде розв’язано. Але чи справді так буде, кілька деталей змусили засумніватися.

У день, коли було заплановано акцію протесту, на площу все-таки вийшло до десятка людей. Вони повідомили кореспонденту, що багатьох неофіційно попередили: хто піде мітингувати, одразу звільнять. Тому наважились прийти лише найсміливіші, а ще — колишні працівники та родичі нинішніх робітників, тобто ті, кого уже неможливо звільнити.

Уже місяць минув відтоді, як на заводі було оголошено перемир’я. Ситуація зависла у повітрі. Але обидві ініціативні групи створені і працюють. Ми намагатимемося відстежувати і інформувати, якими будуть результати цієї роботи.

Хмельницький.