«Голос України» продовжує полеміку, чи потрібно поновлювати графу «національність», розпочату в газеті 28 грудня 2012 року
Жоден народ ще не загинув від меча, але багато їх зникло від асиміляції.
Ніколо МакІавелІ (1469—1527).
Зайшов якось до свого діда, якому був восьмий десяток літ і запитав його зненацька:
— Онуфрійовичу! А хто ви за національністю?
Став, аж виструнчився. Очі збільшились, піднялись брови в знак питання. Що, мовляв, запитання таке пусте й зухвале?
— Вой! — гукнув старий місцевим діалектом. — Ніби не знаєш, хто я за національністю. Українець, хто ж іще! — сказав і повернувся, дістаючи старий пожовклий напівзітлілий від цигарок мундштук, що означало: кінець дискусій.
— Українець? А чим ви це підтвердите, де це написано?
— Як де? Звісно, у паспорті. Торік отримав новий, синій із тризубом.
— А ну, дістаньте свій паспорт з тризубом, покажіть, — заохочував я старого.
— Вой! — знову вигукнув він в азарті й почалапав до шухляди. Подав мені паспорт.
— Онуфрійовичу! Підійдіть ближче і разом подивимося.
І я почав поволі перекидати кожний листочок, чітко вимовляючи все, що на них написано. Знайшли про реєстрацію, сімейний стан і навіть групу крові. А про національність — катма.
На мить запала мовчанка. Дідусь, ніби й не вірячи мені, сам взяв документ. Тремтячими руками почав гортати.
— Та не може бути, — промовив він. — У кожному паспорті було написано, хто я. І в післявоєнному, зеленому, і в останньому... Вой!
Дідуся ще можна заспокоїти. Він має першоджерело свого походження — стареньку «метрику», де чітко вказано національність батька-матері. За потреби документально підтвердить, що він українець, а не турок.
А діти, народжені в незалежній Україні, хто вони? Чиїх батьків? Певним силам вой, як хочеться, щоб на нашій землі жили не українці, а «населення», якому «какая разница», або просто — «громадяни».
Отже, українців позбавили права мати національність, скасувавши, так звану, п’яту графу в паспорті. Відбувається підміна поняття громадянства термінами «нація», «політична нація», під якими мають на увазі сукупність усіх громадян різних національностей, які живуть в Україні.
— Це не просто цинізм неграмотних можновладців, — вважає доцент Київського національного Університету імені Т. Шевченка Галина Лозко. — Це межує з державним злочином. Це цілеспрямована політика міжнаціонального і міжрасового змішування, яка катастрофічно знижує якість українського генофонду. Винахідники цієї «народомішалки» добре знали, що національна ідея не спрацює там, де нема однорідної нації!
У 1992 році представники парламентської опозиції у Верховній Раді не зуміли обстояти графу «національність» у паспорті громадянина незалежної України. Але якщо це зробили, то комусь це було вигідно? Зняття графи у паспорті, гадаю, зроблено навмисно. З метою втрати українцями самоідентифікації і не тільки. Щоб унеможливити пропорційне представництво всіх національностей у виборних органах та виконавчій владі.
Скасування графи веде до того, що наші діти і внуки забудуть якого вони роду-племені, яка їхня рідна мова, хто вони: титульна нація, чи нацменшина. Тоді коли ще в дохристиянські часи предки знали свій рід до сьомого коліна.
Факт відсутності графи «національність» суперечить принципу відкритості суспільства, бо приховує найважливіший чинник, що становить суть міжетнічних взаємин. Як можна вивчати міжетнічні взаємини, не знаючи основного кількісного показника?! Як можна вивчати й характеризувати взаємини між росіянами, євреями, татарами, не знаючи, скільки їх живе в Україні? — запитує Герой України Левко Лук’яненко у фарисеїв. — І якщо ми хочемо відкритого справедливого суспільства, то чого громадянин України має приховувати свою національність?
Тому цілком виправданим і логічним було звернення учасників науково-практичної конференції «Проблеми національної безпеки в умовах сучасного розвитку України» до трьох гілок влади: повернути графу «національність» у паспортах та свідоцтвах про народження. Ми мусимо відновити свою ідентичність.
Олександр СЕРЕДЮК, доктор філософії, письменник.
