Гектари поділити не можна віддати фермеру

Так твердять у Немиринцях. Кажуть, помилки були допущені ще під час розпаювання колгоспної землі, коли частина паїв залишилась незатребуваною, а декому просто не видали державних актів на землю. Чому так сталось, що протягом багатьох років ніхто не докладав особливих зусиль, аби виправити ситуацію і домогтися свого права на землю, якщо воно, звісно є, тепер сказати важко. Але останнім часом земельна тема стала вкрай популярною, і давні пристрасті знову спалахнули.

У селі до гарячих дискусій підштовхнуло ще й те, що підійшли до завершення терміни оренди землі, яку обробляли інвестори. В Городоцькій райдержадміністрації уточнили: з ким підписувати нові договори, віддавати свої паї в оренду — справа власників. А от що стосується земель запасу та резерву, ситуація дещо інша. За словами голови РДА Володимира Вербановського, з ініціативи районної влади, договір на оренду цих земель зі старим партнером вирішили не продовжувати через те, що він доволі часто розраховувався за оренду із запізненням. Для чого такі клопоти, коли знайдеться маса охочих, готових справно виконувати всі свої зобов’язання.

Одне слово, у Немиринцях вільними, тобто такими, що становлять землі запасу і резерву, виявилось близько трьохсот гектарів. Ось тут і виникло питання, кому ж і на яких правах вони належатимуть надалі. Адже, за нинішнім законодавством, самі селяни можуть претендувати на них. Після звернення із заявою до РДА кожен мав би право на виділення до двох гектарів для ведення селянського господарства. Але цей шлях виявився недоступним для людей. Чому?

Немирівчани кажуть, що подібні заяви дехто вирішив подати до районної влади ще з осені минулого року, до завершення попереднього строку оренди. Робили це завчасно, аби не прогавити момент. Однак документи у них не прийняли, посилаючись на те, що до заяв потрібні ще якісь виписки, видані Держземагентством. Отримати останні не вдалось, тож тільки сама процедура подачі і прийому заяви затягнулась на довгі місяці. А без першого кроку не зробити наступного.

З огляду на таке бюрократичне зволікання дехто навіть припустив, що все відбувається через перешкоди та усні вказівки районного очільника. Мовляв, землю хочуть віддати своїм людям, тому й усіляко відфутболюють селян. А тим часом у Немиринцях є родини, котрі не просто готові обробляти свої землі, а сподіваються на них як на єдине джерело доходів. Адже проблема безробіття для всіх, хто не досяг пенсійного віку, стоїть дуже гостро.

Навіть попри низькі ціни на молоко, м’ясо та іншу сільськогосподарську продукцію багатьом родинам доводиться виживати саме завдяки її реалізації. А де ж все це може взятись, як не на своєму городі? І якщо є можливість його збільшити, то чому б нею не скористатись?

З усіма цими доказами не може не погодитись і голова РДА Володимир Вербановський — від багатьох болючих сільських проблем справді не відхреститись. Але ж і у вирішенні земельних спорів не все так однозначно.

— Вже дехто спробував звинуватити й мене у тому, що ледь не собі хочу забрати оті сотні й тисячі гектарів. Але ж погляньмо на процедуру, а головне — доцільність прийняття тих чи інших земельних рішень. Переконаний, ті, що в РДА не особисто головою, а комісією із півтора десятка чоловік прийняли нині, з часом працюватимуть і на Немиринці, і на життя всього району.

Справді, закон дозволяє розділити по два гектари вільної землі між охочими. І це означає, що із державної та комунальної власності вона перейде у приватну. У Немиринцях такі наділи могли б отримати близько півтори сотні людей. Але чи є гарантії, що саме це шлях найефективнішого використання?

У цьому випадку земля вже не просто якийсь абстрактний капітал, від якого можна чекати дивіденди у майбутньому, а своєрідне місце працевлаштування і отримання доходу для того, хто ним володіє. Адже, виступаючи власником, людина одразу позбавляється права претендувати на допомогу у службі зайнятості, щоправда, за умови, що робота в особистому селянському господарстві для неї є основною.

Чи готові всі, хто хоче взяти землю, погодитись на такі умови. Якщо так — трудись, користуйся, заробляй гроші. Але чи справді у селі знайдеться нині півтори сотні охочих засукати рукави і з ранку до ночі гнути спину на своєму полі? Тут ще треба подумати. Адже переважна більшість селян тільки зітхнули, коли здали свої півтора-два гектари земельного паю в оренду. Що ж робитимуть із додатковими двома гектарами?

— Тепер розгляньмо варіант, якому надає перевагу районна влада, — продовжує Вербановський. — Фермер подав заявку на оренду близько тисячі гектарів землі у трьох сільрадах. При цьому він має виготовити всю необхідну документацію, представити на розгляд комісії свій бізнес-план розвитку господарства. І тільки після цього отримує згоду на оренду землі протягом п’яти років.

Не забуваймо, гектари залишаться у власності держави, і це означає, що згодом вона в особі місцевої влади зможе розпорядитись ними так, аби якісь дивіденди отримала вся громада. Крім того, орендарю висуваються певні умови. Скажімо, хотілося б, щоб у Немиринцях була створена городня бригада і хоча б невеличка ферма.

Звичайно, напередодні укладання договору обіцянки можуть бути різними. І вся біда в тому, що потім влада практично не має важелів впливу на їх виконання. Але до певного часу. Адже через п’ять років орендар, очевидно, знову захоче продовжити договір. І ось тут все залежатиме від того, чи дотримав він свого слова і планів. Якщо ні — його місце зможе зайняти інший.

Ще одна перевага того, що земля буде не розпорошена, а зосереджена в одних фермерських руках — сплачений ним податок залишатиметься у місцевому бюджеті. 

Попередньо планується, що сума становитиме близько 350 тисяч гривень на рік. Для дотаційних сільських бюджетів це чимало.

Якщо бути об’єктивним, то обидві точки зору мають не просто право на життя, а й своє раціональне зерно. Головне — аби все було виконано за нормами закону і за правилами моралі. Але якраз саме тут і починаються найбільші проблеми. Бо хтось, користуючись конфліктною ситуацією, прагне розв’язати якісь особисті питання, інший — не проти зловити рибку в каламутній воді... І найприкріше, що все це робиться завдяки потуранням чинного законодавства і очевидного небажання держави розставити всі крапки над «і» у земельних справах. Бо інакше як розцінити те, що майже добре десятиліття ніхто достеменно сказати не може, де чия земля.

Тільки торік на Хмельниччині, зокрема в Городоцькому районі, розпочалась інвентаризація земель. Не тому, що край пас задніх у цій справі. А тому, що до того ніхто згори не вимагав наведення чіткого обліку та порядку.

Не дивно, що конфліктні ситуації виникають і в інших селах, як тільки знаходиться вільна земля. Чи варто знову розбивати її на дрібні шматки, як це вже було зроблено з паями? Чи краще залишити у власності громад як один із небагатьох економічних резервів їх розвитку у майбутньому? Є над чим подумати. Головне, щоб ці думки і рішення були пов’язані не із бажанням здобути особисту вигоду сьогодні, а з турботою про те, чим і як житиме українське село завтра.

 

Хмельницька область.