Диктат пропагандистської матриці «от-от!» вочевидь прописаний у нашій свідомості. От тільки вступимо в систему ринкових відносин, як береги Дніпра стануть киселевими. От тільки змусимо всіх говорити на єдиній державній, як усе саме собою владнається. От тільки приймуть у дружні лави Європи, як чорна смуга сама собою стане світлою. І так нескінченно. Та тільки ніщо й нікуди не переходить. Хіба що на противагу. І так вже котрий рік.
Про це піде мова в бесіді постійних авторів «Голосу України» — журналіста, письменника Олександра МАСЛОВА з відомим економістом, заслуженим діячем науки і техніки України, ректором Київського університету ринкових відносин, доктором економічних наук, професором Володимиром ЧЕРЕВАНЕМ (на знімку).
— Володимире Павловичу, у наших з вами бесідах ми не раз звертали увагу на небезпеку буквального сприйняття ідеологічних матриць, що стали стійкими поняттями. З причин політичних, військових, релігійних доцільностей, інтересів еліт тощо. Але завжди з міцним економічним підґрунтям. Те саме відбулося з позначенням «Європа», що стало, якимось еталоном способу громадського життя. Але будь-яке поняття має тимчасові межі. Вичерпавши свій позитивний ресурс, воно являє проблеми. Про них говорять уголос. Помиляюся?
— Коли вимагає час, будь-який понятійний апарат або відмітається, або кардинально уточнюється. Свідчення того й думка учасників недавнього Давоського форуму-2013 про те, що сьогодні «Європа являє собою бомбу з годинниковим механізмом, і її ще тільки треба буде знешкодити». Настільки, бачимо, високі кризові тенденції в цій частині континенту, твердо обраній Україною як орієнтир свого майбутнього розвитку.
— Орієнтир — це добре, аби тільки його власний стан не підставив підніжку. Але підставляє, що видно з нашої практики відносин між гілками влади. Проблеми Європи тією чи іншою мірою позначаються на розвитку українських подій. Бачимо їх і в недавній різкій оцінці Президентом практично не розпочатої ще діяльності уряду.
— Поза всякими сумнівами, це слід нервозності — цілі оголошено, а руху до них немає. Слід того, що оголошені реформи не йдуть, що замість обіцяних темпів економічного зростання розкручується нова спіраль рецесії, що в геополітиці — павутиння, в якому заплуталися. Але чи тільки наш уряд винен у гострій кризі в Україні. Прискорення реформ Україні дійсно потрібне як повітря. Зрозуміло, що в цих умовах Президент намагається налаштувати Кабінет Міністрів на вихід з рецесії. Але річ у тім, що реформи без реформаторів — проблематичні. Реформи завжди пов’язані з особистостями. Візьміть для прикладу Польщу, Францію, Штати...
А от гальма, уявляється, не так у Кабінеті Міністрів, як у парламенті, що перетворився на ринг за правилами вуличного бою, і загальному стані світової економіки. І у відсутності розуміння, які реформи потрібні. Держава може домогтися благополуччя тільки на лініях цивільної солідарності. У нас консолідованої влади як не було, так і не передбачається. Країна в клаптиковому вигляді, і лінії поділу розширюються. Схоже, навмисно. В будь-якому випадку пропонованих заходів з боку всіх гілок української влади недостатньо, щоб перехопити негативні тенденції в економіці. Якщо так триватиме, то закономірно прийдемо до політики референдумів, це закономірність в умовах конфліктуючого протягом двадцяти років парламенту. Результат — навіч. Сама ситуація спонукає Президента незабаром прямо звернутися до народу. Скажімо, з питання перебудови політичної системи з парламентської на президентську або про перехід до федеративного устрою держави. А наша опозиція посилено підштовхує саме до такого варіанта розвитку подій.
— При цьому пам’ятатимемо, що навіть референдум в умовах української реальності вже не може дати гарантій результату, що очікуємо, — через колишню дискредитацію цього інструмента політичного коректування подій.
— Так відбувається завжди, коли у влади немає ні чіткої видимості розв’язання виниклих проблем, ні рішучості в досягненні мети.
Ми часто критикуємо наш Кабінет Міністрів за начебто зайве втручання в економіку — в умовах відсутності справжніх серйозних реформ. І при цьому не прагнемо бачити, що успіхи в ринковій економіці та глобальній конкуренції таких країн, як Індія, Бразилія, Китай, Казахстан, Білорусь, що зуміли отримати серйозні результати й витягти не тільки себе з кризи, а й підтримати оптимістичні світові тенденції, забезпечені ефективністю співвідношення різнорідних начал. Із залученням функцій планування, координації, стратегічного управління, осмисленого патерналізму з боку держави. Адже всі вони працювали з опорою на можливості й плану, і ринку, тобто осмисленого поєднання і соціалістичної, й капіталістичної моделі, що базується на конвергенції. Ми від такої практики рішуче відмовилися. Конвергентна модель і її елементи ні в парламенті, ні в партіях, ні в засобах інформації навіть не обговорюються. Наші жалюгідні результати також і від нашої невизначеності в геополітичних побудовах. Курс брали на ЄС, і вже двадцять років перебуваємо в обіймах очікування. Усе чекаємо й сподіваємося, що от-от нам дадуть мандат асоційованого членства.
Він мало що для нас змінить. Бо сама Європа — в такій ситуації. Тому режим очікування розтягнеться для нас на п’ять—десять—п’ятнадцять років. А ми й так уже майже скрізь позаду всіх. За рівнем продуктивності, темпами зростання, валовим доходом на душу населення, за рівнем зарплати. Уже забули, що були в лідерах не тільки СНД, а й Європи. Втрачаємо свою привабливість для неї. За результатами «газових війн». Власне, про це заявив В. Путін, повідомляючи про завершення чергової частини обхідних потоків. І сьогодні «Північним потоком» можна вже перекачувати до Європи 55 млрд. кубометрів газу, які могли б підтримувати економіку України. Значення України різко знижене не тільки для Європи, а й для неї самої.
Можливо, склалося б інакше, якби сама Європа була в нормальному стані. Але його немає, й не передбачається. Сама Європейська комісія оцінює стан економіки ЄС, як плавання у бурхливих водах. Цей процес у Євросоюзі триває п’ятий рік. На його подолання витрачено гігантську суму — 4,5 трлн. євро, або 37% сукупного ВВП країн ЄС. І кому спаде на думку приймати нових квартирантів у будинок, що розсипається від економічних і політичних проблем? Як скоро вдасться налаштувати ЄС на вихід із рецесії, що прогресує? І чи є в цих умовах місце для України?— Тим паче, що на такому варіанті, як етапі реального українського розчленування, наполягає сама Європа.
— Такі й подібні заяви відбивають реальну ситуацію. І те місце у світових рейтингах, яке нам відводять. Інша річ, чи прагнемо ми цього самі. Але ж можемо й розвалитися до того часу, поки Європа визначиться щодо нас. Тому, напевно, є сенс уважніше придивлятися до ситуації, в якій перебуває світова економіка. Чи дасть вона шанс виборсатися з нинішнього нашого стану?
Судження на цей рахунок різні. Говорять навіть про те, що кризу вже подолано. В той час, як інші аналітики тиснуть на педаль катастрофічності ситуації. На минулому форумі запевняли, що Євросоюз розвалиться, Греція, Португалія вийдуть із ЄС. Сьогодні підбили підсумок — прогнози не збулися. Тому рішення доводиться ухвалювати по поточній ситуації. У цьому особливість нашого часу. А він динамічний й мінливий, що є прямим наслідком глобалізації як загальноцивілізаційного явища. Звідси й складність припущень, і полярні точки зору.
Підтвердження того — і мляве зростання в США. ВВП у них у 2012 році — близько 2 відсотків. На 2013-й очікується 2,5—3 відсотка. В Китаї у 
2012-му — ВВП 7 відсотків, а був 10,4. Поглиблюється рецесія в ЄС. Мінус 0,6 відсотка. А це вже спад. Нам же потрібен сьогодні хоча б помірний оптимізм. Хто й що можуть його дати?
Сьогодні стало зрозуміло, що світова економіка у стані стагнації, що модель капіталістичного зростання досягла своєї межі. Вона вже не працює, вичерпала себе й не може дати ефективного результату. Це не мій висновок і відомих класиків, а констатація Всесвітнього банку. Його зроблено на тій підставі, що досягла своєї межі індустріалізація. А події 2008 року показали банківську напругу, що переростає в кризу державних заборгованостей. Це й підводить до підриву політичну систему капіталізму.
— Тож сьогодні всім погано.
— Погано не те, що погано зараз, а погано те, що не знаємо, що буде далі. Криза економічної наукової думки триває. Потрібна нова модель. Її пошук іде. Невипадково канцлер А. Меркель заговорила про «узгоджену ринкову демократію». Щоправда, без пояснень, що це таке. Дедалі частіше чуємо заклики політиків та економістів, «що потрібна ліберальна революція». Цю думку З. Бжезинський в інтерв’ю «Євроньюс» оформляє в «нестачу далекоглядних політиків». А непотоплюваний С. Берлусконі заявив, що бачить модель Євросоюзу, організованого за типом єдиної держави, що функціонує на принципах Об’єднаних штатів. Мексика ж, навпаки, прагне позбутися цієї своєї назви. Це все пошук відтінків нового глобального світу. У його рамках чуємо заяви про необхідність побудови дворівневого ЄС. І є, нарешті, точка зору про побудову ЄС на принципах Федерації незалежних держав із централізованою владою. А Ж. Баррозу «в ім’я утвердження ЄС у світі» пропонує країнам Євросоюзу обмежити свій суверенітет. Як це узгоджується з положеннями української Конституції? Але поки що гіпотетичні «Сполучені Штати Європи» тримаються на капіталі Німеччини. Порушено також вісь по лінії Німеччина—Великобританія—Італія—Франція. По ній немає ні солідарних, ні гармонійних відносин. Різнобій бачимо й у зовнішній політиці. Франція постійно підриває авторитет ЄС війнами й неузгодженими діями — то Лівія, то Малі... Єдиної, цілісної Європи, яку ми обрали для себе як зразок, немає в принципі. Зате є її економіка, що балансує вже не на рівні рецесії, а спаду і якій не вдається перезавантажити модель розвитку на вихід з ситуації гострої кризи. Зрозуміло, що це не найкращий час вішати собі на шию ще й мрії України. Понад те, окреслилася недовіра й до ідеї самої європейської інтеграції. І ця недовіра зростає. Навіть Німеччина як якір європейської єдності зазнає економічних труднощів, підсумком яких стали вибори в Нижній Саксонії, що засвідчили поразку партії Меркель.
А прем’єр-міністр Кемерон у Давосі висловив думку, що ЄС сьогодні — це не той клуб, до якого вступають, і запропонував провести референдум у країні на предмет такого вступу.
— А Баварія заговорила про самостійний курс, як і Каталонія в Іспанії.
— Європа сьогодні серйозно програє й країнам, що розвиваються, і США. А відплив мізків. На цьому критичному тлі тільки з Іспанії, Португалії емігрували півмільйона переважно білих комірців. І перерозподіляються не всередині Євроспільноти, а в Латинській Америці, США, Росії. Значна частина ірландців і греків емігрує до Австралії. Закладаються проблеми під майбутнє ЄС. А про це Європа ще нічого не думає. Далі треба мати на увазі, що слабкість ЄС відкриває тенденції до захоплення його ринку. Зокрема, Китаєм. Він сьогодні кредитує ЄС, скуповуючи облігації, акції, борги. Товарообіг Китаю з ЄС — астрономічний. Зрозуміло, що Китай рятує Європу не з почуття інтернаціоналізму.
І, нарешті, — бідність. Співвідношення між працею та капіталом загострюється. Що бідніше стає ЄС, то гостріша боротьба з багатими. Ці тенденції вже спонукують багатих людей тікати до інших країн. Тим самим підривається фінансова основа залишених держав. Податки на багатство у Франції сягнули 70 відсотків. У Німеччині — 50-ти. Це вже не вільна ліберальна економіка, це вже соціалізмом тхне. Про нього й говорять. Нам така економіка потрібна для перспективного розвитку?
— Твердість обраних позицій відіграє далеко не найкращу роль у визначенні тактики виходу з української ситуації, що стабільно погіршується? В умовах не кризи систем, а масштабного перезавантаження цивілізації.
— Глобалізація спонукує не ставити латки на старий корабель, а будувати новий. І закладання його йде на верфі трикутника зі США, ЄС і Росії з її дуже швидко зростаючим потенціалом розвитку. Хоч як це не здасться комусь дивним, але саме цей трикутник матиме нові якості відносин у найближчі роки. Саме в нішах цього трикутника й необхідно Україні знаходити своє місце. Ми цю обставину з різних причин активно ігноруємо. І не бачимо, що саме Росія, а не Україна, активніше за всіх інтегрується в Євроспільноту. З огляду на континентальні позиції, а не європейські. Й саме Росія реально допомагає їй вибратися з найскладнішої ситуації.
Це тільки нам не видно. Але в Росії вже й товарообіг з ЄС під 100 млрд. У неї приваблива інвестиційна політика — особливо в економіку Далекого Сходу й Сибіру. І політична складова Росії в ЄС набагато сильніше української. Навіч уже зміни у відносинах Росії та США. Вважаю, що саме про це піде мова під час першого візиту Б. Обами до Росії.
Це все до того, чи варто нам так різко відкидати умови Митного союзу, який нас особливо жорстко не прив’язує до сталості? Але економічну вигоду дає серйозну. А втратити сегмент ринку й цей чинник реального майбутнього свого розвитку дуже легко. Росія пропонує нам шляхи до значного збільшення й так не кволого економічного результату. По 9 млрд. доларів на рік. Зі збільшенням обсягу ВВП за короткий проміжок часу на 20 відсотків. Плюс зниження реальної ціни на газ, з якою ми зазнаємо труднощів у всіх галузях економіки.
— Росія вибудовує й запускає в роботу реальний транзитний загальноконтинентальний сухопутний коридор. Посилення його активності з усіх економічних складових дасть можливість  і нам швидко повернути втрачені позиції в економіці й науці.
— Але найголовніше, що Росія пропонує разом йти в єдиний економічний простір Європейського співтовариства. Швидше за все, так і буде. І не тому, прагнемо ми того чи ні. Є логіка розвитку ситуації. І вона визначає цей маршрут.
ФАКТ
 А шукати альтернативні підходи вочевидь не прагнемо. Так, може, і справді краще тоді придивитися до федеративного устрою? Як варіанта розв’язання складних вузлів нинішнього українського буття.