Сім років ув’язнення дав Бобринецький районний суд двом правоохоронцям, які причетні до вбивства жителя Кіровоградщини Василя Михалкова. Цього вердикту родичі загиблого чекали 10 років. Увесь цей час українське правосуддя не бачило в діях міліціонерів жодного порушення.
Трагічний випадок стався ще в 2003 році. Василь жив у селі Мар’ївка Компаніївського району. Тут, як і скрізь, роботи не було, — допомагав матері на фермі. Коли чоловік не пив, усе було гаразд, був добрим, зла нікому не чинив. А коли прикладався до пляшки і виносив речі з дому, мати Ольга Кузьмівна нервувала. Одного разу вона звернулася до дільничного, щоб сина направили на лікування від алкоголізму. На її прохання довгий час ніхто не звертав уваги, а потім приїхали двоє міліціонерів. 
На очах у матері та сусідів вартові порядку витягли чоловіка з будинку на вулицю і почали бити ногами.
«Дуже жорстоко з ним поводилися. Били, тягали його по землі, заламували руки. Ударів завдавали по різних частинах тіла. Я благала їх цього не робити. Однак вони не звертали на мене уваги. Знущання тривали близько години, після чого сина повезли в райвідділ. Наступного дня я туди приїхала з передачею. Однак Василя вже серед живих не було, — згадує трагічні події мати загиблого Ольга Кузьмівна.
Судмедекспертиза встановила, що смерть настала через розриви внутрішніх органів. Рідні чоловіка стверджували: міліціонери вбили його. Однак інша думка була у правоохоронців. Вони переконували: чоловік упав на бордюр, бо був п’яний.
Увесь цей час родичі загиблого писали численні скарги до різних інстанцій: МВС, Генеральної прокуратури, правозахисних організацій. Утім, результату вони не дали. В березні 2005 року Михалкови звернулися до Європейського суду з прав людини. Як результат — служителі Феміди зобов’язали Україну виплатити 93 тисячі євро компенсації морального збитку сім’ї загиблого.
«Якби не було цього рішення, в якому констатовано порушення конвенції у цій справі, про жоден вирок не могло просто бути мови. Тому я давно дивлюся на нашу правову систему, як на вимушену необхідність, котру просто потрібно переступити та йти далі», — зазначив деяким ЗМІ юрист Ігор Пагасій.
Що таке незаконні методи дізнання, не з чуток знає і житель Вінниччини Вадим Поліщук. За його словами, за допомогою катувань і фальсифікації доказів його зробили винним у вбивстві, якого він не скоював. П’ять років він відсидів за сфабрикованим звинуваченням. Тільки в квітні 2012 року Погребищенський районний суд виправдав його.
А все почалося у 2007 році. Тоді Т. П., власника  ринку в Козятині, вбили пострілом у голову з рушниці. Це сталося в побутовій кімнаті на складі, що належав підприємцю. А вже через декілька днів правоохоронці відрапортували про розкриття злочину — в убивстві звинуватили Вадима Поліщука. Його викликали в райвідділ як свідка. Він приїхав туди й одразу був затриманий без будь-яких пояснень.
«Мене катували, погрожували матері та дружині, щоб вибити зізнання. Били і пропускали електричний струм через статеві органи. Я написав чотири явки з повинною. Під тиском слідчого постійно їх переписував, бо викладені дані суперечили  обставинам вбивства», — каже Вадим Поліщук.
«П’ять років я боролася, щоб довести невинуватість Вадима. І от 12 квітня 2012 року Погребищенський суд його виправдав, через недоведеність його участі у вчинені злочину», — розповідає мати постраждалого Раїса Арбідова. Однак Апеляційний суд Вінницької області 1 серпня 2012 року скасував рішення, яке виправдовувало Вадима. Що буде далі, нам поки що невідомо.
Фото Дмитра КУПРІЯНА.
Мати Вадима Поліщука  показує знімки свого сина, на яких видно забиття та синці, що їх йому завдали правоохоронці.