На Всесвітньому економічному форумі у швейцарському Давосі Президент України Віктор Янукович ініціював аналогічний євро-азійський регіональний форум у Києві. Для сьогоднішньої влади це лише привід зайвий раз нагадати народу, що саме глобальна криза винна у всіх його бідах, проте щодо самих антикризових дій, то це аж ніяк не в інтересах влади.
Так, до антикризової азбуки, що обговорювалася у Давосі, входить вкладення держави в інфраструктуру, а у нашому державному бюджеті будівництво доріг у поточному році скоротили на 1,9 мільярда гривень, і після лихоманки з чемпіонатом «Євро-2012» інтерес до доріг раптом втратили.
Взагалі, за криз роль держави у сприянні розвитку значно зростає, а у нашому бюджеті саме сумарну графу «Видатки розвитку» скоротили на 30 мільярдів гривень і тепер вона становить 39 мільярдів замість 69 у минулому.
Шахтарям одразу урізали 5 мільярдів гривень (стосується технічного переоснащення, будівництва шахт тощо); селу — 2,2 мільярда; охороні здоров’я, освіті та культурі — 1,8 мільярда і так далі.
Видатки розвитку на оборону скоротили на 1,3 мільярда (зброя, техніка, будівництво). Крім того, армія дійшла до тієї критичної межі, коли зарплата військових посіла половину всього бюджету оборони. Нас невпинно готують захищатися самими кулаками. Як видно, влада все ще боїться внутрішніх ворогів більше, ніж зовнішніх, і досвід суттєвого скорочення міліції у Грузії нам все ще не цікавий.
Будівництво житла скорочено майже на мільярд. У тому числі фінансування житла для військовослужбовців практично зупинено: на поточний рік — лише 12 мільйонів гривень проти 500 мільйонів у 2012-му.
Крім того, витрати на часткову оплату відсотків по кредитах на житло скорочено на 350 мільйонів. А «Вітіна тисяча» у бюджеті-2013 і зовсім геть випарувалася, при тому, що у 2012 році було 6,2 мільярда на компенсацію знецінених грошових заощаджень.
Іншим уроком Давоса є політика низьких відсоткових ставок. Європейський центральний банк, як й інші центробанки, сьогодні роздає емісійні кредити задарма, за ставкою 0,75 відсотка річних, щоб комерційні банки отримували додаткові ресурси. Україна ж про таке і чути не хоче — аналогічна так звана облікова ставка НБУ встановлена вдесятеро вище: 7,5 відсотка. Нагадаємо, що облікова ставка є точкою відліку для ставок, за якими НБУ надає кредити комерційним банкам для подальшого кредитування народного господарства. Зрозуміло, що облікова ставка також впливає і на ставки самих комерційних банків.
Високі ставки особливо абсурдні саме сьогодні, коли від крайнощів інфляції Україна вдарилася у дефляцію.
Офіційна пропаганда вже зарахувала це до успіхів, хоча давоський клуб одностайно дефляцію засуджує, оскільки це реальне подорожчання кредитів.
Годі казати, що гонитва за прибутками у такій суттєво неприбутковій установі, як НБУ, ще більше охолодила і без того охолонувшу економіку; і весь період кризи НБУ діяв протилежно давоським рекомендаціям — не посилював, а реально згортав емісію на рефінансування, тобто для подальшого фінансування виробництва. Більшість емісії пущено на покриття дефіциту бюджету і на підтримку не економіки, а завищеного курсу долара.
Поглянемо, які зрушення відбулися у комерційних банках за майже чотири роки від початку кризи, від грудня 2008-го до жовтня 2012-го.
Депозити і кредити від іноземців (нерезидентів) скоротилися вдвічі.
Депозити вітчизняних підприємств і населення зросли на 50 відсотків, проте цього ще вкрай недостатньо.
І яку ж відповідь на цей виклик дав НБУ? За вказаний період емісійні кредити від НБУ комерційним банкам реально, з урахуванням інфляції цін виробників, скоротилися на 20 відсотків.
У результаті безпосереднє кредитування економіки (нефінансових корпорацій) комерційними банками реально скоротилося на 15 відсотків з відповідними наслідками для виробництва. Розвинені країни нині дійсно увійшли у фазу стагнації, але й Америка, й Європа перед цим встигли докризовий рівень відновити. Наші ж професіонали пишаються стабілізацією на дні ями — промислова продукція зависла на 20 відсотків нижче, ніж перед кризою. Як бачите, Україна може претендувати на організацію власного «Давоса» хіба що як експонат чого не слід робити.
А якщо розглянути ще і кредитування населення, то воно впало навіть номінально — аж на 30 відсотків, у тому числі й кредити на житло (з 88 до 61 мільярда гривень). А реальне кредитування житла обвалилося більш як удвічі.
На житлі варто зупинитися особливо.
Порівняно з далеким 1989 роком будівництво квадратних метрів житла з усіх джерел фінансування скоротилося у 2,3 разу, а будівництво квартир скоротилося навіть у 4 рази (відносно зросла частка індивідуальних будинків тощо).
У 2011 році побудовано лише 83 тисячі квартир, у 1989-му — понад 300 тисяч. Отут вам і розгадка таємниці — як це у найбіднішій країні може бути найдорожче у світі житло.
Не дивно, що за таких «європейських антикризових стимулів» надії на зростання у 2012 році провалилися до лише 1 відсотка зростання ВВП, разом з відповідним провалом і доходів бюджету. Бюджет-2012 врятували неповерненям ПДВ на понад 40 мільярдів гривень, перед цим підпустивши туману про «автоматичне відшкодування»; і добровільно-примусовим достроковим, авансовим стягненням податку на прибуток на 15 мільярдів гривень. Таке приховане фінансування дефіциту за рахунок неприхованого обирання виробників у сумі 55 мільярдів гривень вагомо додало до законного дефіциту у 39 мільярдів. Чи не тому Кабмін так спокійно ставиться до Закону про державний бюджет, що ховає у рукаві козирі позазаконних маневрів.
У 2013 році ПДВ дасть 213 мільярдів гривень (ПДВ з вироблених в Україні товарів плюс ПДВ з імпорту), а це вже більше половини всіх доходів держбюджету.
Щоправда, майже третина цих величезних коштів попусту ганяється сюди-туди і збирається для того, щоб бути повернутою назад. Проте уряду до душі лише побільше нагрібати до бюджету «сюди», не дуже кваплячись повертати «туди».
Ще один не визнаний вузол проблем стосується підвищення комунальних тарифів.
Інститут кібернетики створив інформаційну систему, котра виявила, що обсяг послуг, що виставляється населенню до оплати, перевищує фактичний у декілька разів. Ми платимо за неіснуючі гігакалорії тепла, кубометри води, кубометри прибраного снігу, ремонти будинків тощо. Проте вводити у дію такі інформаційні системи не поспішають. І це у той час, коли, за чесного виміру обсягів, сумарний рахунок за комуналку стане меншим навіть за підвищених тарифів. Для розв’язання цього вузла влада все вагається між інтересами народу і інтересами комунальної мафії.
У нас також все ще вважається неможливим підвищення зарплати без підвищення продуктивності праці, хоча у Давосі обговорювалось, що це може означати більш справедливий розподіл благ між працею і капіталом. Чи не тому в Україні зарплати низькі не тільки абсолютно, а й відносно.
Потуги замазати загальний провал окремими позитивними прикладами викликають лише сміх, але не можна не визнати один невеличкий, але дійсний прорив України. За досить короткий час акцизи на сигарети піднято у 7 (сім) разів і епідемія паління скоротилася на чверть.
Це дрібниця, але у ній як у краплі видно, що українці можуть підніматися з кризи не на частки відсотків, а у рази. Можуть — якщо захочуть!
Олег ЛЯШКО, народний депутат України, лідер Радикальної партії;
Володимир РЯБОШЛИК, кандидат економічних наук.
Друкується в рахунок квоти Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.
