Розпорядження про припинення трансляції програм Нацрадіо на Полтавщині надійшло і до обласної філії концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. На вимогу Національної радіокомпанії України, починаючи з 11-ї години 5 лютого припинено трансляцію всіх програм на середніх хвилях та в нижньому діапазоні. Через вимкнення передавачів не працює дротове радіо, тож слухачам, а це здебільшого сільські жителі, тепер зайве нарікати на зв’язківців.
— Національна радіокомпанія відмовилася від трансляції І, ІІ та ІІІ програм радіомовлення на українському просторі, — каже директор Полтавської філії концерну РРТ Василь Гребеля. — Питання виникло через те, що Національна радіокомпанія не отримує фінансування на замовлення цих робіт. Прийшло розпорядження від концерну припинити трансляцію програм на область. Усі передавачі радіомовлення виключать, це 8 радіопередавачів на першій програмі і 4 на другій... Обмеження стосуються дротових радіоприймачів, проте слухати Нацрадіо можна через супутниковий зв’язок та Інтернет.
Звісно, вихід з ситуації можна знайти. Але навряд хтось зможе пояснити бабусі у віддаленому селі, яка роками звикла слухати радіо, що їй тепер треба переходити на Інтернет! Звісно, це різко зменшить слухацьку аудиторію.
Проте, обласне радіо працюватиме у звичному режимі, запевняє генеральний директор ОДТРК «Лтава» Микола Ляпаненко: «Не припиняє роботи наша FМ-радіостанція, яка працюватиме у Полтаві на хвилі 101,8, у Кременчуці — 105,4, у Гадячі — 103,1, і головна наша радіостанція у Красногорівці — 106,3». Понад те, за словами Миколи Ляпаненка, вже у травні цього року запрацює передавач радіомовлення у Гребінці, а потім і в Лелюхівці.
Щодо Національної радіокомпанії, питання мають вирішити на державному рівні.
— Тут я хочу згадати слова Наполеона, який казав: «Якщо держава не хоче годувати свою армію, то вона буде годувати чужу». Якщо ми хочемо бачити ті великі зусилля, які робить наш народ разом з владою, щоб вирішувати низку важливих питань, тоді ми маємо фінансувати наше, а не чуже», — переконаний Микола Ляпаненко.
Що тут додати? Наше й справді зникає — чуже залишається...
