Чи може сучасний театр чимось здивувати глядача, який інколи навіть забуває про його існування, бо живе в полоні телевізійних шоу? Чи може допомогти глядачеві, який стоїть на роздоріжжі, не знаходячи гармонії ні в собі, ні в суспільстві? На ці майже риторичні запитання відповідь знайшлася... в Дрогобицькому театрі. Він з тих небагатьох, що мають сміливість співпрацювати з сучасними українськими драматургами. Тож цей колектив не міг не зустрітися з драматургом Тетяною Іващенко, якій підвладна будь-яка тематика, що зачіпає її безмежно чутливе серце. Вже втретє театр звертається до її драматургії (раніше тут поставлено «Таїну буття» та «Елегія STYKS», у співавторстві з головним режисером театру Олександром Королем).
І ось — прем’єра вистави «Втеча від реальності». Ця п’єса Тетяни Іващенко вже майже десять років йде, зокрема, в Луганську, Житомирі, Києві, а в Західній Україні ставиться вперше, хоча проблема наркоманії актуальна й для нашого регіону. В час тривоги і нестабільності молодь особливо почувається беззахисно, шукає виходу з реальності, інколи видається, що він можливий лише на вістрі голки... Молодий режисер Влад Сорокін дуже тонко відчуває напругу драматургії Тетяни Іващенко і вносить в неї шалений ритм сьогодення. Ви не встигнете опам’ятатись, як опинитесь у реально-ірреальному світі, де все мчиться нестримно і нестерпно назустріч власній загибелі. Непорозуміння виникає з першої миті, коли мати — журналіст (народна артистка України Алла Шкондіна) не чує своєї доньки Сніжани (артистка Юлія Кшишовська), а донька не чує мами. Здавалося б, що в цьому дивного, таке відбувається всюди, це ж несмертельно, але... Одне непорозуміння породжує інше й несе у пастку безвиході... І навіть кохання, світле і чисте, не владне врятувати від біди. Ці двоє, Сніжана і Єгор (актор Юрій Федчук), — сучасні Ромео і Джульєтта. Недарма сценограф Ярослав Данилів вибудовує для них своєрідний балкон-данс-пол, на який не піднятись, з якого не злетіти, який ніколи не стане гойдалкою любові, а стане місцем вбивства журналістки, котра намагається знайти правду, тут розіб’ється серце Сніжани, морозом зачепить глядачів її щемливе «мамо», тут вона, як на жертовнику, віддасть свою душу любові, яка стане тимчасовим тріумфом кайфу. Сценографія Ярослава Даниліва надзвичайно рухлива і функціональна, різні світи він розміщує у своєрідні кутки — клітки, з яких справді вирватись несила. Інколи вони поєднуються у фатальну безвихідь. Найбільше потрясіння у цій виставі — молоді актори, вони просто бездоганні, їхня історія така правдива і така зворушливо точна, що навіть не задумуєшся в першу мить про їхнє alter ego — балет, який у кожній найромантичнішій і в найтрагічнішій миті підносить їх до небес чи кидає у прірву. Балетмейстер-постановник Сергій Дмитрієв увійшов в драматургію усіма фібрами душі, а досконалі виконавці — Володимир Стефанишин, Ольга Когут, Мар’яна Калинюк, Оксана Федчук, Володимир Діденко, Петро Ланін — стали своєрідним віддзеркаленням духовних переживань героїв.
Усе у виставі працює на розкриття теми: і сценографія одного з найцікавіших українських майстрів Ярослава Даниліва, і по-юначому нахабна режисура Влада Сорокіна. Молода художниця Юлія Гнатенко з вражаючою жіночою інтуїцією творила костюм як продовження єства актора. А актори творили свій світ щиро і відкрито, у них нема ролей головних чи другорядних. У актриси Катерини Король у цій виставі невеличка роль, власне — епізод, та в ньому вона проживає все життя своєї героїні, проживає свою Голгофу як очищення, навіть не маючи шансу на порятунок. Артисти, творячи втечу від реальності, намагались достукатись до серця кожного глядача, застерегти від лиха, яке роками заповнює наші мегаполіси і містечка, села і хутірці. Вистава завершилась, а питання ще більш загострилось, бо так важко усвідомлювати нашу реальність...
Львів.
На знімку: Юлія Кшишовська і Юрій Федчук у виставі «Втеча від реальності».
Фото автора.
