Щоб не підвести команду, миколаївська атлетка в Угорщині п’ять кілометрів по снігу долала без однієї кросівки
Історію, яка у грудні 2012 року трапилася у Будапешті на 19-му чемпіонаті Європи з легкоатлетичного кросу із студенткою Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, майстром спорту, членом збірної України з легкої атлетики Валентиною Кілярською (на знімку), сколихнула практично всі європейські ЗМІ, які були акредитовані на висвітлення континентальної першості. Вражаюча жага до перемоги керувала дівчиною та додавала сил для подолання дистанції, попри те, що розплатитися за це потрібно було власним здоров’ям. Спортсменку, яка дісталася фінішу ціною обмороженої стопи, іноземні журналісти ласкаво охрестили Попелюшкою з України.
Коли біг — це життя...
Валя повністю одужала, відновила тренування на біговій доріжці, і у мене з’явилася можливість з нею зустрітися. Тендітна дівчина підкорила Європу сильною волею і відповідальністю за долю команди.
Як поділилася з «Голосом України» Валя, вона з особливим трепетом сприйняла звістку про своє зарахування до складу збірної України, яка мала їхати на чемпіонат Європи до Будапешта. Для участі в континентальній першості зареєструвалися 539 спортсменів (враховуючи запасних — 562), які представляли 35 федерацій країн Європи. Це найбільша кількість учасників за 18 років проведення змагань.
Після народження доньки для Валентини це були перші змагання найвищого рівня. Миколаївська спортсменка стартувала у лідируючій групі, якби не прикра пригода...
Неприємності почалися ще у Борисполі...
О п’ятій годині дня збірна України, яка мала летіти в Будапешт, приїхала до Борисполя. Рейс затримувався. Десь близько дев’ятої години вечора пасажирам повідомили, що через погодні умови політ взагалі скасовується. До того часу декому із спортсменів вдалося дістатися до Угорщини, а іншим повідомили, щоб поверталися на базу в Кончі-Заспі.
Рано вранці з’ясувалося, що летіти до Будапешта знову неможливо. Спортсмени взяли квитки на Відень, щоб зрештою бодай через Австрію автобусом потрапити на змагання.
— А чемпіонат мав відбутися наступного дня? — уточнюю у Валентини.
— Так! Тож ви можете собі уявити, який у нас був психологічний стан... Лише близько восьмої вечора ми приїхали до Будапешта. Практично без нормального сну це вже була друга ніч. Перша прийшлася на дорогу із Миколаєва до Києва. Та мене пригнічувала не фізична втома, а емоційне напруження: якщо б ми спізнилися на змагання, все могло бути марним: і виснажливі тренування, і омріяні сподівання...
— Напевне, тієї ночі від хвилювання так само не вдалося зімкнути очей?
— Мене трусило, поки ми не оселилися у готелі. Та щойно дісталася ліжка, в моїй голові зафіксувалася єдина думка: я повинна негайно заснути. Я чудово розуміла, що вранці потрібно бути у формі, а для цього організм має відновити сили. Не повірите: я моментально заснула, а коли прокинулася, то почувалася просто чудово. Перед змаганнями масажисти нас добре розтерли зігрівальними мазями. Там, у горах, на відкритому просторі, мороз пробирає значно сильніше, ніж у місті. А при вітрі та морозі мінус шість градусів нам потрібно було бігти майже шість кілометрів!
— Чемпіонат з легкої атлетики — і екстремальні погодні умови?..
— Саме так. За два-три дні до початку змагань була майже плюсова температура. Зазвичай подібні легкоатлетичні турніри відбуваються за температури не нижче плюс 5—6 градусів. Та чемпіонат вирішили не відміняти, знаючи, що кліматичні умови у даній місцевості швидко поліпшуються. Того, що температура повітря впаде до мінус шести, ніхто не міг й уявити.
Пекучий біль проймає до кісточок, і з’являється така злість...
— Дівчата-українки ще на першій стометрівці збилася у групу. І коли хтось різко наступив на мою кросівку, я спочатку навіть не збагнула, що сталося. Далі — відчуваю, як пекучий біль проймає мене до самих кісток. Миттєво приходить думка: «Що робити? Я ж тепер боса!» Озирнувшись, помічаю серед наших незнайоме обличчя. На якусь секунду стає легше, що отримала «сюрприз» не від своїх. Водночас розумію, в яку прикру ситуація я потрапила. Позад мене летить несамовитий людський вихор. Про те, щоб знайти свою кросівку і продовжити крос, не могло бути й мови. Можна було хіба що зійти з дистанції. Однак через мене вилетіла б уся команда. І від цієї думки з’явилася така злість, що декілька наступних стометрівок я подолала навіть краще, ніж бігла до цього...
Валя з усього тепер щиро жартує, хоча насправді їй тоді було не до сміху. На кожному повороті засніженої обледенілої траси оголена стопа могла призвести до падіння. Від болю та подряпин нога повністю заніміла, залишаючи криваві сліди на снігу...
Інформація про Попелюшку, яка прямує до фінішу, блискавично поширилася серед журналістів. Ніхто не вірив, що у такому стані дівчина дійде до кінця, та вона разом з усіма долала кілометр за кілометром. І лише на фініші спеціальна бригада угорських лікарів мала можливість кинутись на порятунок українській спортсменці.
— Я вже прекрасно розуміла, що в особистому заліку не доб’юся належного результату, — каже Валя. — Для мене тоді головним було не зійти з дистанції. І хоча чемпіонами ми не стали, зате увійшли до першої десятки: посіли восьме місце.
— Даруй, Валюшо, «не підвести команду» — це звучить красиво, але наслідки твоєї принциповості могли бути фатальними. Усі вважають дивом те, що ти вбереглася від каліцтва. А удома на тебе чекала мала дитина, чоловік і батьки...
— Можливо, зараз я і сама це усвідомлюю... Та я вчинила правильно. Добігла ж! Напевне, ми так виховані — щоб не відчувати за собою провини... Я вдячна угорським лікарям, які першими надали мені фахову медичну допомогу, вдячна і медикам-землякам, команді масажистів, фізіотерапевтів, які практично відновили дієздатність обмороженої стопи. Знову в посиленому режимі почала тренуватися. Попереду — нові кроси і нові чемпіонати...
Миколаїв.
З ОФІЦІЙНОЇ СПОРТИВНОЇ ХРОНІКИ
Серед бігунів до 23-х років Валентина Кілярська фінішувала 57-ю. 6 кілометрів 25 метрів вона подолала за 23 хвилини 40 секунд. Британка Джесс Коулсон виграла «золото» з результатом 20 хвилин 40 секунд. Валентина стартувала у лідируючій групі, однак на першому ж кілометрі у натовпі бігунів з її ноги збили кросівку. Щоб не підвести свою команду, спортсменка понад п’ять кілометрів бігла по снігу з оголеною ступнею. Угорські лікарі, які першими надали їй допомогу, констатували обмороження стопи та були вражені мужністю і патріотизмом української дівчини.
ДУМКА
Сергій Рижков, ректор Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова:
— Ми всі були приголомшені таким благородством заради вірності справі. Ця спортсменка — наша найкраща студентка (середній бал — 4,8). Це приклад для політиків, державних діячів, депутатів, як треба любити свою Україну, своє рідне місто і свій вищий навчальний заклад. Валя довела: хто ставить мету, той перемагає. Пишаємось цим «тихим подвигом» молодої дівчини. Не в кожній золотій медалі є стільки патріотизму, скільки у вчинку Валентини.
ДОВІДКОВО
Валентина Кілярська 2009 року з відзнакою закінчила Миколаївське вище училище фізичної культури. Нині навчається на 4-му курсі Гуманітарного інституту НУК імені адмірала Макарова за спеціальністю «спорт». В її особистому заліку: друге місце на чемпіонаті України серед молоді та чемпіонаті України з легкоатлетичного кросу (2011 рік); перше та друге місця на зимовому чемпіонаті України з легкоатлетичного кросу; друге місце на чемпіонаті України серед молоді; третє місце на чемпіонаті України з легкоатлетичного кросу (2012 рік). Одружена, її чоловік і тренер — Володимир Кілярський. Доньці Алісі — 2,5 роки.
На дистанції кросу.
Фото автора і з сайту НУК імені адмірала Макарова.
