або Які духовні орієнтири у православної церкви Московського патріархату
У 90-ті роки минулого століття група ветеранів війни в Афганістані та членів сімей загиблих створили релігійну громаду, зареєструвавши її на адресу неодноразово пораненого інваліда афганської війни ІІ групи, нагородженого двома орденами Червоної Зірки, медаллю «За відвагу», Олега Михнюка. Та звернулася до керівництва УРСР із проханням передати в її користування один із напівзруйнованих храмів Києва — для увічнення пам’яті вояків України, загиблих на війні в Афганістані. Його тепер так і називають: «Афганський» (на знімку).
Відновлювали самотужки
1991-го храм Воскресіння Христового з прихрамовими спорудами і територією переданий у безстрокове користування громади. Його відновлено винятково силами і коштами ветеранів Афганістану та сімей загиблих. В одному із флігелів обладнали кімнату пам’яті загиблих, де вшановують їх на свята, відзначають дні народження. Адже вони досі живуть у серцях рідних. За весь цей час православна церква Московського патріархату ані копійчини не вклала ні в його відбудову, ні в утримання.
1994-го, за 50 метрів від храму, знову-таки коштом ветеранів афганської війни та сімей загиблих — без допомоги держави та церкви — встановлено пам’ятник усім синам України, які склали голови на афганській війні (на знімку). Настоятелем храму вони запросили протоієрея Сергія. 2008 року головою ради релігійної громади обрали голову Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА) Сергія Червонописького. Українська православна церква до діяльності спілки, релігійної громади та сімей загиблих, як і до відновлення храму, поставилася байдуже.
Заповзятливий священнослужитель
Так тривало до 2011 року. Але щойно голова релігійної громади на деякий час послабив безпосередній зв’язок з нею, як настоятелем храму було призначено єпископа Броварського та вікарія Київського Феодосія (в миру громадянина Дениса Снєгирьова, 1974 року народження). До цього він служив у каплиці Єфросинії Полоцької, що на Володимирському ринку. З ним до храму прийшли з півтора десятка людей — своєрідна «група підтримки», яка під час конфлікту галасує, що ця «наволоч — афганці» — не пускає їх, парафіян, молитися в храмі.
Новий і не за віком сановитий священнослужитель одразу заходився «госпо-дарювати»: захопив флігель, обладнавши там приміщення для мешкання, душові, вбиральні, власну трапезну. Почалися інтриги, розкол громади на «своїх» і «чужих», плітки, обмови. Афганці і всі, хто відбудовував храм, виявилися... чужаками...
Щоб повернути громаді спокій, покласти край розколу та розбрату серед парафіян, голова релігійної громади Сергій Червонописький 2012 року звернувся до керуючого справами УПЦ Московського патріархату архієпископа Бориспольського Антонія. Але відповіді не одержав. З часом він доводить до відома релігійної громади, що його призначено ще й головою її ради. Волюнтаристське рішення обурило громаду. Адже вона не лише власним коштом відновлювала храм, а й упродовж 20 років утримувала його. Тож ветерани афганської війни, очолювані головою УСВА Сергієм Червонопиським, зажадали від єпископа Феодосія пояснень. Натомість він викликав міліцію: начебто ветерани-афганці вчинили... збройне захоплення храму Воскресіння Хри-стового, звинувативши їх у рейдерстві!
І хоч захоплювати те, що їй належить, громада не мала жодного резону, проте вирішено було убезпечитися: на загальних зборах майже одностайно проголосували за виведення з членів громади єпископа Феодосія. Це тягнуло за собою автоматичне, негайне та безповоротне усунення його з посади настоятеля храму і голови ради релігійної громади. Були також затверджені звернення до митрополита Київського і всієї України Володимира, керуючого справами УПЦ МП, ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Антонія. Ієрархам церкви повідомлялося про виведення єпископа Феодосія зі складу релігійної громади церкви Воскресіння Христова — Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану, та висловлено прохання про видалення бізнес-єпископа Феодосія із храму назавжди. Та УПЦ МП не відреагувала й на це звернення.
Украсти пам’ять...
Тим часом єпископ Феодосій без обов’язкового у таких випадках рішення зборів релігійної громади церкви Воскресіння Христового — Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану, — під виглядом внесення змін до статуту перереєстрував її як юридичну особу на власні ім’я та адресу як... приватне підприємство!
Ветерани афганської війни і сім’ї загиблих неодноразово письмово зверталися до митрополита Володимира та керуючого справами УПЦ МП, ректора Київської духовної академії, архієпископа Антонія із проханням розв’язати конфлікт, не зачіпати майновий комплекс церкви Воскресіння Христового — Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану. Крім того, активісти — парафіяни, очолювані головою УСВА і релігійної ради храму Сергієм Червонопиським, тричі зустрічалися з архієпископом Антонієм. Востаннє — за участю представника управління у справах релігій і національностей Мінкультури України Сергія Левченка. Та марно: ніхто не бажає нас почути. Наші візаві безапеляційно стверджують, що майновий комплекс церкви Воскресіння Христового — Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану повинен належати... УПЦ МП, а розпоряджатися ним і всім, що в ньому є, має... єпископ Феодосій! Але релігійна громада не бажає бачити його навіть поблизу храму! Ми прагнули відновити храм, щоб мати тут місце для молитви, а для УПЦ МП це — майданчик для бізнесу. Зустрічі з архієпископом Антонієм дають підставу стверджувати: все, що коїться єпископом Феодосієм для захоплення майнового комплексу Афганського храму, коїться з потурання вищих ієрархів Української православної церкви Московського патріархату і, можливо, за згодою з органами влади.
Але УПЦ МП й цього мало. Під час перереєстрації юридичної особи на своє ім’я єпископ Феодосій викинув з назви храму головне: те, що це — Храм пам’яті загиблих та ветеранів Афганістану. Тобто у нас відбирають не тільки храм, а й пам’ять про загиблих на тій проклятій війні.
Олег ВИБОРНОВ, ветеран війни в Афганістані.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА та Олександра КЛИМЕНКА (з архіву «Голосу України»).
Від редакції
Тим часом конфлікт між церковною владою і ветеранами війни в Афганістані за право керувати храмом Воскресіння Христового, інакше званого Афганським, триває. Церковна влада вважає, що афганці здійснили рейдерське захоплення православного храму.
Афганці ж, які звикли вважати храм Воскресіння своїм притулком, указали церковникам на значні фінансові маніпуляції і також звинуватили в рейдерстві.
Розв’язанню конфлікту не допомогло навіть офіційне рішення Священного синоду Української православної церкви, що передав спірний храм у розпорядження Київської духовної академії. Афганці храм «закрили», а на воротах вивісили гасло: «Афганська церква закрита на знак протесту проти свавілля й корупції чиновників від церкви».
Ми попросили голову Української спілки ветеранів Афганістану депутата Верховної Ради п’ятого скликання Сергія Червонописького розповісти, що відбувається навколо Храму пам’яті загиблих і ветеранів Афганістану та храмового майнового комплексу нині.
— Відбувається тупе захоплення чиновниками від церкви храму, який ми власними зусиллями відновлювали і утримували впродовж понад 20 років. Храму, на функціонування якого як Афганського, я особисто «вибив» дозвіл навіть у тодішнього ЦК Компартії України! Нині корумповані чиновники від церкви «зспівалися» з такими само чиновниками від держави і намагаються відібрати у нашої громади не тільки храм, а й саму пам’ять про загиблих на афганській війні. Поки що наші звертання до всіх відповідальних осіб не дали жодного результату: вони відмовчуються. Тим часом церковники намагаються прибрати храм до рук, витісняючи з нього нашу релігійну громаду.
Власником храму і його майнового комплексу є держава в особі Державного музею «Києво-Печерська лавра». Тому Священний синод Української православної церкви не має права ними розпоряджатися.
— Як будете діяти далі?
— Будемо воювати!
— Як саме?
— Військова таємниця.
Довідка «Голосу України»
Храм Воскресіння Христового побудований у 1696 р. київським козацьким полковником Мокієвським. Спочатку він був у віданні Лаври, а потім став парафіяльним. Дзвіницю збудовано у 1863 р. Після пожежі (1887 р.) тут було знято верхній поверх, у якому знаходився теплий храм Різдва Богородиці. Закритий у 20-ті роки минулого сторіччя. «Прописалися» тут реставраційні майстерні Держбуду. Відкритий наприкінці листопада 1991 р. При храмі духовно годувалася громада воїнів-ветеранів Афганістану.
