Хоч парламент досі не ухвалив рішення про вибори київського міського голови, але «битва» за столицю вже розпочалася. Принаймні чимало охочих обійняти посаду градоначальника наввипередки заявляють про таке бажання.
Здавалося б, чудово, така конкуренція сприятиме тому, аби керманичем став найкращий. Тим часом серед кандидатів не так багато персоналій, котрих кияни сприймають як людей, спроможних управляти столицею. Скажімо, як нинішнього очільника КМДА, котрий чомусь уважає, що в нього достатньо підстав, аби продовжувати те, що він коїть нині, і надалі. Як і деяких політиків, котрі знову рвуться у бій — навіть усупереч тому, що це не перші їхні спроби — до того ж провальні — стати «батьком» міста. Якщо коротко викласти суть їхніх аргументів щодо управління Києвом, то вони полягають у тому, що кандидат «систематично брав участь у пленарних засіданнях депутатського корпусу столиці, виступав із заявами і зверненнями на підтримку киян і всіляко добивався поліпшення ситуації у Києві в межах своїх повноважень»!
«Об’єднана» опозиція пишається, що під час парламентських виборів вона «взяла» більше голосів, ніж представники правлячої партії. Цим можна було б утішатись, якби кияни не знали, що вони проголосували не за єдиного кандидата, якого «об’єднані» не змогли висунути, а за різні опозиційні сили. І, очевидно, це не остання її неспроможність: здається, такого кандидата не буде й цього разу, оскільки вже нині їх налічується десяток. І мало не кожен обіцяє — ні, не серйозну муніципальну програму негайного виведення столиці з соціально-економічного колапсу і житлово-господарської кризи, а боротьбу з... «донецькими».
Деякі з претендентів «зазирають» ще далі, повідомляючи, що «вибори в Києві будуть головною подією 2013-го, котра може змінити політичну ситуацію у країні, і що ця боротьба є визначальною для майбутнього глави держави». Та найцікавішим мені видається спосіб, яким майбутній кандидат на посаду вже не лише київського голови, а й глави держави здійснюватиме свої наміри: він стане ґнотом, що виведе киян на вулиці, після чого Янукович... піде! А що вже тішать власне честолюбство, то годі казати, мовляв, хто заволодіє Парижем, той заволодіє Францією...
Лихо та й годі з такими «завойовниками». Шановні політики, дорогі кандидати на заволодіння «парижем»! Невже жодному з вас не спало на думку, що Києву передовсім потрібно повернути громадське самоврядування — власне, повернути владу громаді, а не наділяти нею призначених начальників? Що столиці вже як повітря потрібен управлінець з вагомим досвідом роботи, розумний господарник, виконроб, а не красномовні базікали, яких городяни вже навчилися розпізнавати? Утім, про управлінський досвід чи виконробівську працю, на жаль, охочі «покермувати» столицею здебільшого лише чули. І, здається, вони не усвідомлюють, що управляти таким мегаполісом як Київ — це не розводити демагогію у парламенті. А що саме це вже почали робити претенденти на київський Олімп, то хто не переконався?..
І насамкінець. Уже й не дуже «просунуті» у проблемах розвитку Києва розуміють, що місто нині нагадує дрейфуючу без керма і вітрил посудину, для якої навіть невеликий риф на шляху стане катастрофою. Утім, хіба ситуація, що в ній опинилося кількамільйонне місто, — не катастрофа?
vpysanska@golos.com.ua
