Конверти пам’яті

Ліна КУЩ

5 лютого 2013 50

У Старобешевому відзначили 100-річчя з дня народження знаменитої трактористки Паші Ангеліної

Спецпогашення художнього поштового конверта до 100-річчя з дня народження Параски Ангеліної відбулося на батьківщині Героїні Соціалістичної Праці у Старобешевому. До ювілею Донецька дирекція «Укрпошти» випустила ще й марку з портретом знаменитої землячки.

— Донецькі поштовики роблять великий внесок у пошук історичних фактів, ювілейних дат та подій, гідних того, щоб увічнити їх у поштових марках. Ще рік тому до тематичного плану «Укрпошти» ми подали свої пропозиції, і серед них — до 100-річчя з дня народження Параски Ангеліної. Редакційна рада схвалила ідею і випустила спеціальний маркований конверт. Нам є на кого рівнятися і ким пишатися. Приємно, що історію краю, пам’ять про видатних людей зберігають нащадки, — відзначив заступник генерального директора Донецької дирекції «Укрпошти» Юрій Карпенко.

Як розповів донецький філателіст Костянтин Дегтярьов, за життя героїні лише раз випущено маркований конверт з її портретом — до 50-річчя стахановського руху — 1985 року. Тоді в обласному центрі відбулося спецпогашення. Ще один раритет — поштова картка, випущена до філателістичної виставки «Великий Донбас». Тоді самі колекціонери надрукували портрети героїв перших п’ятирічок Макара Мазая, Петра Кривоноса та Паші Ангеліної на стандартних картках. Тираж був обмеженим, і ці екземпляри є надзвичайно цінними.

Спецпогашення поштового конверта до століття Ангеліної відбулося в меморіальному музеї найвідомішої трактористки країни. У залі не було вільних місць: у Старобешівському районі добре пам’ятають заслуги землячки. В урочистій церемонії взяли участь генеральний директор Донецької дирекції «Укрпошти» Микола Дрьомов, заступник голови облдержадміністрації Олександр Фоменко, голова райдержадміністрації Василь Панько, райради Микола Михайлов, народний депутат України Андрій Пономарьов. А оформлені в рамку пам’ятні конверти вручили почесним гостям — онуці героїні-трактористки Лілії Ангеліній, правнучці Світлані, ветеранам — Героям Соціалістичної Праці Григорію Бокию, Марії Юр’євій та колишній трактористці Василісі Балакай, яка два роки працювала у бригаді Паші Ангеліної.

— Мені було шістнадцять, коли я закінчила тримісячні курси і стала трактористкою, — пригадує Василіса Балакай зі Стили. — Пішла на ХТЗ — і так із 1939 по 1946-й, із них два роки — у бригаді Паші Ангеліної. А до цього, у 1937 та 1938-му, вона під час приїзду до села зупинялася у нашому домі. Він стояв біля контори колгоспу, п’ять кімнат, одну ми віддавали гості. Потім вона у війну поїхала до Казахстану, а я тут залишилася. Які роки важкі були... Чоловіків забрали на фронт, самі жінки працювали. Добу — я, добу — напарниця. Щодня треба було щось ремонтувати, і все — самим.

Серед заслуг Паші Ангеліної ветеран пригадує і те, як землячка заступилася за приазовських греків, яких Сталін збирався піддати репресіям. «1939 року перестали греків до армії брати, казали — «вредители». Люди перелякалися. Вона поїхала до Сталіна і попросила».

Василіса Балакай рано залишилася сама: батька репресували 1937-го, мати померла. Питаю, чи зверталася вона за заступництвом до знаменитої героїні, щоб батька відпустили. Вона каже: «Не зверталася. Коли ми познайомилися, вже пізно було просити. А інші люди просили, вона завжди допомагала».

Ангеліна була талановитим керівником: навіть у неврожайні роки домагалася результатів. Ангеліна першою пропонувала обсаджувати поля лісосмугами і здійснювати в степу снігозатримання. Завдяки новим технологіям стала отримувати нечуваний на ті часи врожай — 16—18 центнерів з гектара.

— Дуже добра, чуйна була, — пригадує Марія Фролова. — Ми звали її тьотя Паша, рідко — Параскою Микитівною. А вона нас — сестричками, дочечками. Я у бригаді її не працювала, а в колгоспі, у полі. Але що б не трапилося — до Ангеліної зверталися. Вона нас учила, на комсомольські збори завжди приходила. Вимоглива була, але й захищала від несправедливості. І так із 1945 по 1959 роки. А коли захворіла, пам’ятаю, прийшла до нас у бригаду. Ноги свої показала набряклі. Я мало що розуміла. Кажу: тьотя Пашо, ви зверніться до бабок, може, що порадять...

Героїня пішла з життя рано — у 46 літ. Невиліковну хворобу печінки отримала через отруєння парами солярки: перед тим, як зливати залишки до каністри, жінка засмоктувала її через трубку. «Це людина, все життя якої було викликом. У патріархальній грецькій родині дівчина сіла за кермо трактора, а не залишилася вдома — це був виклик. Лише недавно ми почали дізнаватися про інші заслуги Паші Ангеліної. Вона зуміла переконати тодішнє керівництво країни в тому, що греки, які жили в Україні, не мають і не можуть нести відповідальність за дії Греції у фашистській коаліції. Тоді вже були готові документи для депортації греків Приазов’я, і залишалося лише отримати схвалення Сталіна», — розповідає Василь Панько.

Торік Старобешеве виграло міні-грант обласної ради. Грошей вистачило на впорядкування могили і бюста землячки, заміну освітлення в музеї. «Цього року підготували проект на капремонт музею, треба близь ко трьох мільйонів гривень, — пояснює директор установи Євген Котенко. — Ще хочемо видати історію Старобешівського району. А у березні виповнюється 80 років першій жіночій тракторній бригаді. Плануємо зібрати і вшанувати колишніх трактористок».

До 100-річчя знаменитої землячки в музеї підготували стенд «Особисте життя Паші Ангеліної». Тут — сімейні фото Героїні Соціалістичної Праці з дітьми, чоловіком, автобіографія, написана її власною рукою. У жінки було троє рідних дітей і один прийомний син.

— Під час роботи над експозицією знайшла факти, про які мало писали. Приміром, після того, як Паша Ангеліна розлучилася, до неї сватався чоловік із Казахстану. Але вона не вийшла за нього, бо вважала, що ніхто не любитиме її дітей, як рідних. Для неї діти були на першому плані. Ще одне: на багатьох сайтах в Інтернеті значиться, що її чоловік Сергій Чернишов начебто стріляв у неї. Насправді він був п’яний, стріляв у стелю. Після цього Паша Ангеліна вигнала чоловіка з дому», — каже старший науковий співробітник музею Олена Ляшенко.

У фондах музею чимало особистих речей Ангеліної. «Багато беретів залишилося, є красиві і незвичайні. Спідниці — традиційні прямі, взуття — із обрубаним носком і товстим каблуком. Усе взуття добротне, гарно зшите — набагато краще, ніж нині. Є її робочі комбінезони, скатертини, серветки, вишиті її руками. Може, коли буде реекспозиція, ці речі виставимо», — обіцяє співробітник музею.

Старша дочка Світлана живе у Москві, син Валерій — у Старобешевому. Інша дочка, Сталіна, стала лікарем, як хотіла мама, але рано померла. Розповідають, що до дітей вона була суворою. «Між роботою та особистим життям обирала роботу. Навіть коли діти вчилися і приїздили на канікули до Старобешевого, вона не приділяла їм багато уваги. Потрібні гроші? Будь ласка, за кермо трактора — і заробляйте, ціле літо попереду. Вона не давала дітям відпочивати. Отримувала гарну зарплату, але кожну вільну копійку комусь віддавала — намагалася допомогти. Вона ж була депутатом. Зайвого собі і сім’ї не дозволяла».

Онука Лілія Ангеліна, донька Валерія Ангеліна, каже, що пишається бабусею, хоча й не знала її: «Коли бабусі не стало, мене й на світі не було, а батькові виповнилося сімнадцять. Розповідав, що жили важко, іноді голодували. Дітей бабуся практично без чоловіка піднімала, той мало звертав уваги. У тому домі ми жили довго, а п’ятнадцять років тому батько продав будинок, ми переїхали. Спочатку ішлося про те, щоб зробити там музей, але нічого не вийшло. Нині у будинку Паші Ангеліної живе родина біженців із Баку. Я шкодую, що будинок продано. І бабуся часто сниться. Нічого не говорить, а просто дивиться на мене».

Фото надані музеєм у Старобешевому.

Фото ОлегаТОЛСТОВА та надані музеєм.

Довідково

Параска Ангеліна народилася 12 січня 1913 року в селі Старобешеве Маріупольського повіту Катеринославської губернії (нині — селище Старобешеве Донецької області). Вона була п’ятою дитиною в багатодітній родині і змалку звикла працювати.

1929 року в селі з’явилися чотири трактори зразка «Фордзон-Путіловець». Паша буквально «захворіла» тракторами і попросилася причепницею на машину брата Івана. У 1933 році після тримісячних курсів трактористів запропонувала організувати жіночу тракторну бригаду. Того ж року старобешівські трактористки перемогли в районному змаганні. А незабаром жіноча бригада вже працювала на полях семи колгоспів.

1937-го 25-річну Пашу Ангеліну обрано депутатом Верховної Ради СРСР. Нагороджено двома зірками Героя Соціалістичної Праці. Із 1941 по 1943 роки її тракторна бригада працювала у Казахстані.

У 1959 році планувала зібрати рекордний врожай, але не встигла: 21 січня Паші Ангеліної не стало.