Перший заступник Голови Верховної Ради України розповів про слабкі сторони Зовнішнього незалежного оцінювання і новації за допомогою яких можна вдосконалити систему.
Пропозиція парламентських слухань щодо Зовнішнього незалежного оцінювання випускників шкіл спричинила надзвичайно бурхливу реакцію. Сам факт такої реакції свідчить, що пропозиція влучила в одне з болісних питань, яке потребує якщо не негайного вирішення, то нагального різнобічного обговорення. А обговорення — воно для того й існує, щоб висловити та вислухати аргументи «за» і «проти».
Перший аргумент на користь необхідності парламентського обговорення питань ЗНО — те, що апробоване як проект 2003 року та запроваджене з 2008 року ЗНО досі перебуває поза межами законодавчого поля: воно не передбачено тими законами України, якими в нас регламентується середня та вища освіта.
Є численні акти, постанови, накази Міносвіти, які регулюють проведення Зовнішнього незалежного оцінювання. Але вони не послідовні. І до того ж часто суперечать один одному. Навіть сам сертифікат про проходження ЗНО не має визначеного офіційного статусу! Чому за майже 5 років існування системи це питання й досі не врегульовано?
Ми штучно скопіювали ЗНО із західної системи освіти. При цьому не змінили докорінно ані систему викладання у школі, ані менталітет учнів. Зрозуміло, що скасувати ЗНО повністю — це безглуздість, і прикро що журналісти, як завжди, виривають слова з контексту.
Систему зовнішнього оцінювання потрібно насамперед поліпшувати, як і систему освіти загалом. Саме про це ми й говорили, і це можливо зробити у стінах Верховної Ради.
А поки що одне з головних вразливих місць ЗНО в тому вигляді, як воно існує сьогодні, — його бюрократична надлишковість. Установа, де трудяться понад тисяча співробітників, починає працювати на себе. Для неї потрібні штат, керівники, заступники, регіональні центри (зі своїми робітниками і керівниками!), приміщення, транспорт, зв’язок тощо — одне слово, дуже велике фінансування, яке тягарем лягає на державний бюджет. Як наслідок — установа створює собі свою внутрішню роботу, не потрібну для мети, задля якої вона створювалась.
А в самому Українському центрі оцінювання якості освіти вже заявили, що через збільшення кількості випускників у 2013 році для проведення ЗНО не вистачає близько 40 мільйонів гривень — це на додачу до тих 113 мільйонів, що вже закладено в бюджеті. До того ж ставиться питання збільшення зарплати працівникам Центру оцінювання якості освіти в самому центрі та регіональних відділеннях. А ще просять виділити 17,5 мільйона гривень на завершення окремої будівлі для центру. До слова, на мільйон менше сплатили минулого року учні, які прийшли на пробне тестування.
Далі можна продовжувати: побудують будівлю — знадобиться новий штат робітників, штат допоміжного персоналу, транспорт, меблі, устаткування — сервери, комп’ютери, оргтехніка, витратні матеріали тощо. До того ж керівники установи знайдуть сотні причин, щоб довести свою користь: без них зупиниться освіта, все поглине корупція тощо.
Хоча водночас назвати ЗНО «чистим» від корупції також не можна. Справді, звідки тоді беруться особливі кімнати для тестування в особливих випадках для особливих випускників? А лояльне ставлення інструкторів до зловживань учасників ЗНО, чого не повинно бути? І звідки тоді з’являються «захмарні» бали для випускників цілих периферійних територій? Чи не стоять за такими фактами ознаки корупційних діянь?
А те, що такі випадки непоодинокі, — демонструють навіть соціологічні дані прибічників Зовнішнього незалежного оцінювання. Третина людей не впевнені, що тестування проходить чесно. Це дані фонду «Демократичні ініціативи», який так прискіпливо ставиться до соціологічних даних і точності цифр. Ще третина людей скаржаться на недосконалість запитань у тестах. А майже 40 відсотків визнали, що випускники шкіл недостатньо підготовлені до ЗНО.
До речі, як з’ясовується, недостатньо підготовлені, в тому числі й матеріально. Витрати начебто незначні. Але батьки все одно змушені будуть викласти не одну сотню гривень заради того, щоб нинішній одинадцятикласник став абітурієнтом.
Платні пробні тестування (цього року майже 90 гривень за один предмет), продаж збірників і посібників для проходження ЗНО, витрати на поїздки з тієї ж глибинки до центрів проходження тестування тощо. Чи не є це «ненав’язливим» фінансовим оброком на родини випускників? Нехай він за обсягами зменшився та начебто зрівняв можливості бідних із багатими — натомість став тотальним.
Тестове ЗНО стає насправді не інструментом оцінювання, воно формує, чи, краще сказати, деформує, базові освітянські настанови. Усі знають, що наші школярі-старшокласники останніми роками фактично перестають вчитися, а переходять на механічне натаскування за тестами державного ЗНО. Ймовірно, самі творці та ідеологи ЗНО не знають, що вони хочуть сформувати в учнів: чи то знання, чи то навички, чи то вміння.
А потім студенти з високими балами ЗНО часто-густо виявляються неспроможними «гризти граніт» вищої освіти. Завчити напам’ять — не означає знати. А просто вгадування відповідей аж ніяк не розвиває логічний склад думання або творчий підхід, вміння переконувати або відстоювати власну точку зору. Наприклад, майбутнім адвокатам чи журналістам.
Можна погодитися, що запровадження ЗНО частково розрубало гордіїв вузол корупції. Але чи був цей вузол насправді гордієвим? Чому навіть не розглядалися альтернативні варіанти вдосконалення системи вступних іспитів?
Наша традиційна організація освіти є одним із небагатьох потужних бастіонів, які все ще тримаються і не дозволяють загнати Україну в резервацію. Запозичивши систему тестувань на Заході, ми все-таки повинні «і чужого научатись і свого не цуратись». Й адаптувати систему до своїх традицій, адже система освіти в наших краях свого часу була однією з кращих!
А школам зосередити увагу на тому, щоб допомогти дітям визначитися з майбутньою професією, яка б відповідала їхнім здібностям. Порадити та дати учням максимально повні знання, які згодом дадуть змогу абітурієнтам успішно складати хоч іспити, хоч ЗНО з бажаної професії.
А поки що, на превеликий жаль, ми бачимо, що абітурієнт, отримавши результати тестування, вступає до будь-якого вишу на кілька спеціальностей одразу, на будь-яку спеціальність — щоб узяли. Найчастіше навіть не згадує про свою мрію опанувати певну професію.
Тобто мотивація абітурієнтів зводиться фактично до нуля. В кінцевому результаті ми отримуємо те, що більша частина випускників працюють не за спеціальністю. Маємо хороший початок з поганим кінцем.
ЗНО має виконувати функцію «зрізу знань» шкільної програми, а ніяк не оцінювати рівень підготовки абітурієнтів до вищої школи. Тому тести у формі Зовнішнього незалежного тестування мають складатись і мати вплив лише на частину оцінки, за якою формуватиметься вступний бал абітурієнта.
Як приклад можна запровадити трирівневий вступ до вишів.
На першому етапі випускники здають ЗНО з базових для вступу предметів, але не більш як два-три.
Другий етап — складання письмового іспиту при вищому навчальному закладі. Адже абітурієнт повинен для себе окреслити майбутню спеціальність завчасно, а не одночасно хотіти бути хіміком і філологом.
Третій етап — складання одного усного іспиту екзаменаційній комісії при виші, який можна буде замінити (за дозволом ВНЗ) на співбесіду. Це переважно що стосується творчих спеціальностей. І саме цей етап вступу до вишів повинен мати найбільшу вагу.
Плюс додатково слід розглянути можливість того, щоб екзаменаційні кімнати було обладнано камерами відеоспостереження. Щоб і батьки, й інші абітурієнти чи школярі могли побачити в Інтернеті, наскільки прозоро проходить сам екзамен.
Отже, можна проводити зовнішнє оцінювання, суттєво не змінюючи встановлених правил, але водночас не перенапружуючи абітурієнтів непотрібним зазубрюванням. Й оцінити їх справжній творчий потенціал, здібність висловлювати думки. А усна співбесіда дасть можливість виявити психологічні й особистісні якості абітурієнта.
Я переконаний, що дискусія, котра виникла навколо ЗНО та освіти в Україні загалом, це, безумовно, позитив. Нарешті депутати взялися за освіту і думають, як її покращити. В кінцевому результаті ці пропозиції ми маємо зафіксувати в законопроекті про вищу освіту, який повинен бути спрямований насправді на розвиток освіти, а не на догоду певним політикам. І на цьому завершити політичні спекуляції на означеній темі.
