Теорему Ферма доведено до ума. Але не для всякого

Однак мало хто знає, що ще в березні 1990 року в Харківському національному університеті радіоелектроніки (ХНУРЕ) автором статті і його колегою І. Овчаренком було повністю завершено дослідження, присвячені розв’язанню цієї самої математичної проблеми, які було розпочато нами ще в шістнадцятирічному віці в далекому 1956-му. Отриманий результат міститься у депонованому рукописі «Ступенчатая аппроксимация и Последняя теорема Ферма» від 13 червня 1990 року.

Отже, з точки зору пріоритету в розв’язанні згаданої математичної проблеми Україна має перевагу перед Англією. Однак вона не є єдиною.

Спробуємо пояснити. Відповідно до відомої угоди, прийнятої провідними математиками всього світу, доведення Останньої теореми Ферма може бути визнане правильним тільки тоді, коли його попередньо було опубліковано у відповідних виданнях, і протягом двох років у ньому ніким не була виявлена помилка. В Україні єдиним журналом, що задовольняє цю вимогу, є «Український математичний журнал», який видає Математичний інститут Національної академії наук України    (МІНАН). Однак протягом останніх 22 (!) років МІНАН не помічає відкриття харків’ян, незважаючи на те, що жоден з експертів цього інституту не зміг спростувати отриманий харківськими вченими результат.

Наприкінці жовтня 2007 року газета «Дзеркало тижня» опублікувала статтю доктора фізико-математичних наук Сергія Коляди «НАНУ — на 677-му місці з цитування у світі науки». У ній автор на конкретних прикладах показав більш ніж жалюгідний стан (якщо не крах) Академії наук України й назвав п’ять основних причин, які цьому сприяли. Щодо четвертої з них С. Коляда пише: «Слабким є рівень наукових журналів, зокрема «Українського математичного журналу». Відсутність ротації й поважний середній вік членів редколегії, безвідповідальна редакційна політика призвели до помітного падіння рівня журналів, їх непопулярності за кордоном і, як наслідок, до відсутності (або майже відсутності) передплати на них закордонними бібліотеками... Це не дає змоги вченим доводити до світової наукової громадськості результати своїх досліджень...».

Сказане С. Колядою яскраво свідчить про те, що результати досліджень наших математиків, які публікуються в «Українському математичному журналі», не мають популярності за кордоном. Водночас, ще раз підкреслю, відкриття світового значення, зроблене вченими Харкова, київська еліта відмовляється публікувати в цьому журналі з 1990 року.

Розуміючи загрозу втрати Україною пріоритету в розв’язанні названої математичної проблеми, ще з літа 1993 року автор цієї статті п’ять разів звертався до Президента України Л. Кучми із проханням «попросити» керівництво МІНАН об’єктивно й відповідально оцінити нашу працю.

Однак ні другий Президент, ні його оточення жодних заходів у цьому напрямку не вжили.

Згодом це саме прохання шість разів надсилали Президентові В. Ющенку, п’ять разів — Прем’єр-міністру Ю. Тимошенко, раз — Прем’єр-міністрові М. Азарову і чотири рази — Президентові В. Януковичу. Однак щоразу ми отримували лише формальні відписки.

У березні 2011 року із друку вийшла книга «В. Т. Рябуха. Последняя теорема Ферма: три элементарных доказательства, Харьков, 2011». Книга, переконаний, стала корисною фахівцям у теорії чисел, фізикам, викладачам, студентам ВНЗ і навіть учням шкіл. У ній є відомості, які не викладаються ні в середніх школах, ні у вищих навчальних закладах не тільки України, а й усього світу. А тому вони не знайомі в потрібній на сьогодні мірі не те що учням середніх шкіл і студентам вишів, а й кандидатам і докторам фізико-математичних наук, членам-кореспондентам і академікам. За глибоким переконанням автора, саме з цієї причини розв’язання проблеми Ферма протягом століть не було знайдено.

Оскільки Академія наук Росії має одних з найкращих (якщо не кращих) фахівців у світі в галузі теорії чисел, можна впевнено стверджувати: той факт, що математиками РАН книжку рекомендовано широкому колу читачів, свідчить про те, що їм небайдужа доля російської науки й майбутнього наукового потенціалу Росії — молодого підростаючого покоління.

Цілком резонне запитання: а як же ставляться до молодого підростаючого покоління нашої країни математики Національної академії наук України?

На перший погляд — позитивно. Так, зі згаданої статті доктора фізико-математичних наук Сергія Коляди випливає, що директор Математичного інституту НАНУ академік А. Самойленко є президентом благодійної організації «Фонд сприяння розвитку математичної науки».

Разом з тим академік Самойленко повідомляє автору, що «Математичний інститут НАНУ в жодному разі не підтримуватиме ідею публікації книжки в Україні». Цей вислів якнайкраще показує ставлення «начальника від математики» до престижу України та її майбутнього наукового потенціалу.

З червня 1990 року автор книжки не одержав з Математичного інституту НАНУ жодного листа, який не був би пронизаний дивними висновками. Особливо показовим є відповідь Академії від 9.11.10, яку підписав начальник Секретаріату Президії НАНУ І. Вербенко.

Ця відповідь є показовою тим, що в ній згадується заступник директора Математичного інституту з наукової праці член-кореспондент    НАНУ Володимир Шарко, який особисто проводив експертизу відкриття харків’ян і показав свою повну безграмотність у більш ніж елементарних питаннях математики.

Відомо, що якщо А, В, С — позитивні числа, і А + В = С, то безперечно А = С — В. А член-кореспондент протягом трьох останніх років стверджує, що А = В — С. Такої самої думки дотримується й академік А. Самойленко — директор МІНАН, який дорікає авторові книжки в тому, що той не прислухається до думки члена-кореспондента.

З часів Рейгана минуло вже майже чверть століття. Цікаво, а як би лідери нашої держави висловилися сьогодні на цей рахунок?

Харків.