Радять власникам корів ветеринари
Шановна Галино Квітко! У нас, у Кам’янці, ринок невеликий, приїжджає молочарів душ сорок. І ось наприкінці грудня нам роблять новорічний подарунок, тикаючи під ніс документ про підвищення розцінок на послуги ветслужби, мовляв, розпорядження Азарова. За тарифами, ми повинні за аналіз молока сплатити 6,6 гривні, сметани й сиру — 10 гривень. До цього щомісяця в 51 гривню стає довідка про здоров’я корови. Хоча щорічно худобу вакцинують, ціна нинішнього року — 150 гривень.
Виходить, торгуючи тричі на тиждень, за рік ветеринарам (це не рахуючи ринкового збору) ми маємо сплатити:
за довідки — 600 грн.,
молоко — 1030 грн.,
сметану й сир — 3120 гривень.
Разом: 4750 гривень.
А в нашому районі корів на м’ясо приймають по 8 гривень за кілограм живої ваги. Виходить одна — у межах 4 тисяч гривень на м’ясо.
Запитання: ми цілий рік горбатимемося на ветлікарів, а сенс тоді корівку тримати?
Так, скандал на ринку був страшний. Але й слухати нас не хочуть: мовляв, не подобається, то здавайте на м’ясо. Але продати своє нам не дадуть.
Ось, приміром, взяти мене — утримую трьох дітей. Усі чудово знають, скільки коштує освіта. Село, роботи немає, на біржу не ставлять, тому що земля є. Жодної допомоги не одержую років десять — раз не працюємо на державу, то не належить. Залишається, щоб вижити, — худобу тримати. А тут корову — «віддай». А на що жити? По телевізору тільки й повторюють: «Допоможемо, щоб наростало поголів’я...» Гарна допомога!!?
На ринку мені сказали, що якщо я збурюватиму людей (тут і так усі злі), то мої діти більше матері не побачать. Та й взагалі, досить тільки пальцем клацнути — і мене на ринку не буде. Мовляв, знайдемо спосіб, як змусити вас платити. Не подобається? Здавайте корів.
Ну от, що робити?
Ніхто не враховує, що корову треба годувати, і кормів доладно немає — вони жахливо дорогі. Худоба виходить після зими на пасовища — як смерть, страшна, худа. Не секрет, узимку корова дає 6—10 літрів молока на день, тільна.
4750 гривень! За що такі гроші? І так усе тягнеш продати, оплачуючи навчання дітей. А тут «дядько» злиться, що ми не хочемо оплачувати його існування. Парадокс...
Ось такі справи. Напишіть про це. Ви там ближче до Києва, може, ще щось можна зробити?!
А ми тим часом на ринку платити не будемо — нехай хоч повбивають.
З повагою Світлана КАПІЛЕТІ.
село Юрчиха
Кам’янського району
Черкаської області.
