Сезон полювання на гроші відкрито

Спершу заарештували рахунки «АероСвіту». Найгірші передчуття пасажирів, постраждалих унаслідок перипетій із банкрутством авіаперевізника, почали справджуватися. Компанія підтвердила: «Цим рішенням повністю заблоковано платежі, включно з виплатою заробітної плати персоналу авіакомпанії та поверненням коштів пасажирам за невикористані квитки».

До того стало відомо, що Бориспільська об’єднана податкова інспекція намагається «згорнути» справу про банкрутство «АероСвіту» в Апеляційному суді (справу про банкрутство, нагадаю, ініціював 29 грудня 2012 року обласний Господарський суд). Водночас міністр інфраструктури Володимир Козак запевнив: уряд не допустить банкрутства цієї компанії. Розгляд справи в суді, як відомо, перенесли на 15 лютого, поза тим, якщо держава замість того, щоб створювати конкурентне середовище, підтримує якусь сторону у «війні» за місце на ринку, то, вважайте, точка неповернення вже позаду. 

Для пасажирів, які на нервах скорочували собі життя в очікуванні відкладених або скасованих рейсів. І решти громадян, які змушені будуть послуговуватися тим, що дають у тій чи іншій сфері галузеві, регіональні, містечкові монополісти. Історія з банкрутством авіакомпанії, яка пов’язана з переділом ринку авіаперевезень, запеклою боротьбою за владу над повітряними і грошовими потоками, тільки підкреслила, що економіка країни міцно сидить у фарватері монополій.

Коли починають зводити один з одним рахунки монополісти, то потерпає кінцевий споживач. Приміром, НАК «Нафтогаз України» розбиралася з постачальниками тепла для населення (ТКЕ). Підписання угод із підприємствами ТКЕ на поставки газу на цей рік збіглося із закінченням процедури погашення боргів за попередні періоди. І пішло-поїхало: штрафні санкції, арешт рахунків судовими виконавцями, яким ще й доводилося платити до 10 відсотків від суми заборгованості. З одного боку, підприємствам ТКЕ не було чим платити зарплату, з іншого — НАКу треба ресурс для купівлі газу по імпорту. Чому заводять у розрахунки газ імпортний, а не власного видобутку — комерційна таємниця розпорядників головного краника країни. Дуже комерційна і не така вже таємниця: низька собівартість газу власного видобутку і висока вартість імпортного — це чудова платформа для маніпулювання цим ресурсом тими чи іншими монополістами.

Про газ власного видобутку серед тижня говорили аж у швейцарському Давосі. Про нетрадиційний, сланцевий газ. Нагадаю, компанія Royal Dutch Shell, ТОВ «Надра Юзівська» і уряд у присутності Президента країни Віктора Януковича і прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте підписали угоду про розподіл продукції на 50 років від видобутку на Юзівській площі — (Харківська та Донецька області). Як на мене, це чудова новина. По-перше, як я уже зазначав раніше, довгострокова співпраця з Shell — це не лише мільярдні інвестиції, а й долучення до високотехнологічних прогресивних технологій видобутку стратегічно важливого ресурсу. По-друге, я розцінюю усі застереження щодо небезпеки технології гідророзривів як природні, але перебільшені. По-третє, погодьтеся, видобуток сланцевого газу здатен відродити віру в те, що реформи в енергетиці відбуватимуться у нас не завжди тільки на папері. І що нарешті в комунальну сферу повернеться газ власного видобутку.

...Коли громадяни жалілися на опалювальні батареї, підприємства ТКЕ схиляли до угод на поставки газу, в яких компенсації за втрату ресурсу в мережах були втричі вищі за вже враховані в тарифі. Чому втричі, а не, скажімо, вп’ятеро — з огляду на плачевний стан більшості мереж? Відповідь розчулить кам’яну гору: бо вирахували за методикою, затвердженою міністерським наказом! І жодних інших пояснень... Сама по собі методика — інструмент, а затверджена міністерським наказом — зброя, але з холостими набоями. Тільки втручання одного з керівників країни після наполягання Асоціацій міст України та «Укртеплокомуненерго» зупинило дію і того наказу дворічної давнини, і тієї методики.

Стріляли, однак, державні мужі в бік недержавних, що називається, з усіх «гармат». Міністерство доходів і зборів — законопроектом щодо трансфертного ціноутворення, який пропонує відстежувати торгівлю фінансово-промислових груп із пов’язаними контрагентами в офшорах. (Якщо виявлятимуть штучне заниження прибутку — застосують донарахування). Мінфін — черговим проектом редакції 265 статті Податкового кодексу і законопроектом про оподаткування «багатства та предметів розкоші». Якщо схвалять, то від 2014 року оподаткуванню підлягатимуть квартири загальною площею понад 200 квадратних метрів, дачні (садові) будинки, котеджі або житлові будинки садибного типу з площею понад 600 квадратних метрів, нежитлові приміщення на одного платника податків з площею понад 500 квадратних метрів. А до того — легкові авто, мотоцикли, яхти, літаки і гелікоптери. Ну, й ще доведеться сплатити одноразово податок при купівлі дорогоцінних металів і каміння (напівдорогоціного обробленого й необробленого, в тім числі), якщо їхня вартість перевищує 20 мінімальних розмірів заробітної плати. А також при купівлі взуття, виробів із хутра, шкіри, килимових, швейних, трикотажних, текстильних та продукції з деревини, якщо їхня вартість перевищує 30 мінімальних розмірів заробітної плати, встановленого на 1 січня бюджетного року. А розмір податку — 0,5—10 відсотків від вартості. Круто, чи не правда? Але пропозиції Мінфіну можуть не сприйняти належним чином законодавці, яких усе вищесказане стосується безпосередньо. До слова, пропозиціям Мінфіну не поступився резонансом, як на мене, тільки законопроект, який знову стосувався монополістів.

Монополії небезпечні не тільки самі по собі, а ще й наслідками, до яких спричиняє неоковирна боротьба з ними. Інакше важко розцінити закладену в один із законопроектів ідею винести за межі населених пунктів супер- і гіпермаркети. Причому не менш як на 5 кілометрів. Така реформа, пояснив автор, потрібна для розвитку малого та середнього бізнесу, оскільки представники великого бізнесу зараз знищують його. 

Керуючись такою логікою, чому б не відправити «у резервацію» заразом і автозаправні станції? Можна кілометрів на десять, бо вони також іноді демпінгують, а то й торгують неякісним пальним.

Одна з моїх чарівних колег відреагувала на таку ідею геть-зовсім несподівано: «Треба запропонувати владі перед тим, як схвалювати такий законопроект, побудувати сучасні під’їзні шляхи в передмістях — і бажання у такий спосіб допомогти малому та середньому бізнесу відпаде саме по собі».

Очевидно так. Але мені така революційна законодавча ініціатива навіяла інше. Вона по формі й по суті суперечить стрижневій меті задекларованих реформ під гаслом «Назустріч людям».