Справа всього життя професора Леоніда Юзькова

Цілком закономірно, що професор, дійсний член Академії правових наук України, член Венеціанської комісії за демократію через верховенство права був єдиний, кого Верховна Рада України обрала 3 червня 1992 року Головою Конституційного Суду України. Це був тріумф і оцінка його багаторічної праці в сфері конституційного права, адже він входив у 1991 році до групи наукових експертів з питань Союзного Договору, а Президент України у квітні 1992 року ввів професора Л. Юзькова до персонального складу Колегії з питань правової політики Державної думи країни (тоді це був дорадчий науково-консультативний орган).

Пройшли роки становлення Української держави, поступово створювалася нова правова система, але професор Леонід Юзьков не покидав ідею розробки нового тексту Конституції України. Він без сумніву вірив, що його думки і проекти дочекаються суспільного визнання, і тому він постійно обговорював, дискутував на кафедрі із своїми колегами-викладачами В. Мелащенко, В. Шаповалом, В. Погорілко на тему введення в українську онтологію конституційного права нових європейських інститутів та категорій, які підтвердили свою ефективність у становленні демократичних основ. В той час, працюючи головою районної ради і райвиконкому в центрі Києва, мені доводилося завітати до Київського державного університету ім. Т. Шевченка. На кафедрі панувала атмосфера доброзичливості і творчого диспуту. Всі захоплювалися тим, як Леонід Петрович вмів переконувати своїх опонентів, які брали участь у диспутах. Часом, граючи у шахи, вчений-конституціоналіст приголомшував конституційними новелами. Обґрунтовуючи їх, уважно прислуховувався до міркувань доцента В. Мелащенка щодо своїх оригінальних ідей. Тоді кафедра була центром наших учбових і наукових пошуків, амбітних проектів і поваги до тих, хто працював в органах центральної і місцевої влади. Таку атмосферу доброзичливості, підтримки всіх розумних ідей особистого наукового значення створювала великий вчений і педагог — завідувач кафедри професор Лідія Воронова.

Я сьогодні можу з великим душевним хвилюванням згадувати про значущих своїми знаннями вчених цієї кафедри університету, де мені пощастило зустріти і працювати з такою яскравою постаттю, як професор Л. Юзьков.

Так, він був видатним конституціоналістом-новатором, і це виявилося вже під час політичної кризи, коли він очолив підготовку у 1994 році проекту Конституційного Договору. За його ідеєю цей політико-правовий документ став особливим джерелом права, у творенні якого брали участь водночас всі суб’єкти державної влади. Виступаючи з цією ідеєю у грудні 1994 року, вчений визначив власну тему: «Конституційний Договір — шлях до злагоди». Реалізація і підписання Конституційного Договору «Про державну владу і місцеве самоврядування» підтвердило, що договірно-консенсусний шлях в політиці, освячений правом і мудрістю вченого-конституціоналіста, залишається правильним способом досягнення мети — суспільної злагоди.

Серед багатьох новелістичних ідей конституційного права, які відрізнялися конструктивним характером і чіткою аргументацією, особливе значення мали пропозиції Л. Юзькова щодо введення у конституційну теорію таких нових юридичних понять, як конституційні та органічні закони. Він наголошував, що необхідно нейтралізувати бажання політичних сил і влади часто вносити зміни до Конституції, інакше неможливо зробити Конституцію «реальною, діючим правом, втілюватися в життя саме через конкретні правовідносини»*. Виступаючи проти надмірної політизації Конституції України, вчений звертався у своїх публікаціях до громадськості і державних діячів розглядати фактичну конституцію держави, тобто реальні суспільні відносини, які складаються на ґрунті юридичної конституції, і виявляти ефективність існуючої конституційної системи.

Головна ідея професора Л. Юзькова у розробці нової Конституції ще у 1992 році залишається актуальною і сьогодні: народовладдя підпорядковує діяльність держави та її органів інтересам людини, всіх соціальних верств суспільства. Антиконституційною є діяльність, спрямована на задоволення інтересів лише окремої частини народу (ПУ. 1992. №1). Ця теза вказує не тільки на повновладдя, але й на соціальну гарантованість, правову захищеність людини, демократичний режим функціонування держави. Можливості втілити концептуальну позицію вченого покладаються сьогодні на тих, хто бере участь у роботі Конституційної Асамблеї.

Виконуючи почесну і важку інтелектуальну працю над розробкою тексту Конституції України, як керівник робочої групи Л. П. Юзьков передбачив і здійснив два етапи: підготував проект нової Конституції України (в редакції від 1 липня 1992 р.), винесений на всенародне обговорення, а потім розробив новий проект (в редакції від 27 травня 1993 р.) після всенародного обговорення. Таким чином, сумлінно без політичних мотивацій швидких темпів розробки нової Конституції, уникаючи кон’юнктури привабливості посилення влади державних інститутів, професор Л. Юзьков переслідував мету народної легітимізації і публічний розгляд тексту Конституції, яка створювалася для народу і громадян України, які здобули свободу. Коли такий же процес внесення змін до Конституції України 1996 року розпочався з минулого року, приклад методологічного орієнтиру закликає ще раз оцінити наполегливу працю видатного вченого-конституціоналіста професора Леоніда Юзькова. Адже досягнутий етап побудови конституціоналізму в Україні був справою всього його життя.