Іван Салій заявив про намір балотуватися на посаду київського міського голови
 
Рішення про проведення виборів столичного градоначальника ще не ухвалене, але підготовка до них уже розпочалася. Якщо навіть не публічними заявами про участь, то активізацією політиків, які прицілюються зайняти крісло першої посадової особи в Києві. Іван Салій — керівник асоціації «Всеукраїнський союз виробників будівельних матеріалів та виробів», голова громадського об’єднання «Вибір» учора зробив це першим. Моя юна колега перепитала: «Салій? А хто це?».
Отакої! Або Іван Миколайович дозволив про себе забути, або час таки мчить невпинно, коли виникло таке запитання. А на гребені 90-х років він, перший секретар Подільського райкому Компартії України, — такий само популярний, як і найвідоміші тоді лідери національно-демократичного руху Чорновіл, Драч, Лук’яненко, Павличко. А про те, що він був одним з найколоритніших політиків України — годі казати.
Якщо коротко, то Салій дуже правильно зрозумів заклики тодішнього генсека КПРС Горбачова про гласність і перебудову, пострибавши, як кажуть, попереду паровоза. На пленумі ЦК КПУ критикував «самого» Щербицького, заявивши про застій у партії і вимагаючи відкритих дискусій щодо цього. І навіть про... необхідність багатопартійності! Партійна машина обрушила на нього усю свою міць, а заголовки партійних газет вустами «трудящих» запитували: «Хто ви, товаришу Салій?». На що Салій не без виклику відповідав: «Я — Салій!». Та й парадокс: тодішня партійна еліта вважала його чужаком, закидаючи симпатії до націонал-демократів, а ті вважали його занадто «червоним» для співробітництва.
Молоде покоління, не дуже ознайомлене з цими сторінками нашої історії, не побачить тут нічого особливого, мовляв, ну критикував, і що з того? Але люди старші знають, що це означало для бунтаря тоді. Та й нечувана історія того часу: Подільський райком відмовився виконати вказівку «згори» — переобрати неугодного першого секретаря райкому партії! Салія навіть називали тоді українським Єльциним.
Утім, він був знаний киянами не лише як політик: за його секретарства розхристаний і ветхий Поділ почав перетворюватися на екскурсійну зону. Завдяки ентузіазму Салія район відбудовували, оновлювали, реконструювали, розв’язували житлову проблему. Андріївський узвіз його зусиллями став київським Монмартром, а районна влада всіляко сприяла митцям, які облаштовували тут творчі майстерні.
Його шлях у політиці (і не тільки в ній) — вартий окремого дослідження. Тільки перелік посад Салія, кількість злетів і падінь займе кілька сторінок. А він піднімався і розпочинав шлях знову й обіцяв: «Я повернуся». Не один раз, бувало, повертався, і знову... падав. Але, всупереч усьому, завжди залишався оптимістом. Утім, лише рідні знають, чого це йому коштувало.
А він, родом з Чернігівщини, після закінчення КПІ залишившись у Києві, тільки йому служив вірою і правдою. Щоправда,   не завжди складалося: кілька його «приходів» до керма кількамільйонного міста на різних щаблях закінчувалися, м’яко кажучи, невдало. Чого забракло: досвіду управління, уміння ладнати з іншими «претендентами на трон», занадто велика незалежність у рішеннях (саме в цьому його звинувачують опоненти), важко сказати, але йому не вдалося перетворити Київ на «великий Поділ». На жаль...
Тепер він знову намагатиметься досягти цієї мети. Досвід є, він пройшов усіма щаблями влади, господарської діяльності в кількох галузях, зокрема будівельної і транспортної. І він вважає, що повернути роздерибанену столицю до тями є всі можливості. У разі, якщо Київ усвідомить себе: городяни на виборах не продаватимуться за олію і гречку. Але передовсім повернуть самоврядування, яке Салій уважає найголовнішою умовою життєдіяльності міста, бо централізація і ручне управління, як це робиться нині — тупиковий напрямок. У нього — власне бачення концепції розвитку столиці, яку він готовий утілювати в життя. Принаймні він обіцяє, що на це у нього не забракне ані ентузіазму, ані досвіду. 
На знімку: Іван Миколайович Салій.