11 січня Верховна Рада звільнила Сергія Арбузова з посади голови Національного банку України і призначила на цю посаду Ігоря Соркіна. Як головний доказ професійності команди, членом якої він є, пан Соркін наводив стабільність курсу гривні упродовж останніх двох років. Гривня справді тримається. Але відбувається це за рахунок загрозливого зниження золотовалютних резервів України, жорсткого вилучення грошової маси з банківської системи, що, у свою чергу, призвело до значного падіння темпів економічного зростання і доходів громадян.
Натомість нині центробанки провідних країн переглядають свої пріоритети. На перше місце виходить стан справ в економіці, монетарні показники відходять на задній план. Для прикладу, 12 грудня минулого року голова Федерального резерву США Бен Бернанке заявив, що тепер зниження безробіття є для ФРС справою важливішою, ніж контроль над інфляцією. Того самого дня британський уряд виступив із пропозицією щодо зміни політичних цілей Банку Англії, який до теперішнього часу мав лише одну мету — втримання інфляції. Нарешті в Японії новообраний прем’єр-міністр Сіндзо Абе вимагав від центрального банку країни активних дій щодо стимулювання зростання економіки.
Тому є надія, що і керівництво Національного банку України нарешті згадає про існування частини четвертої статті 6 Закону України «Про Національний банк України», в якій передбачено зобов’язання НБУ «сприяти додержанню стійких темпів економічного зростання», і зрозуміє, що, крім інфляції і курсових ризиків, існує ще реальна загроза розвалу економіки.
У тих випадках, коли центробанк хоче стимулювати економічне зростання, він зазвичай пропонує комерційним банкам значні та дешеві кредити. А в нас процентні ставки за кредитами становлять 30—35 відсотків річних. Зауважу, що в сусідній Польщі — 5—7 відсотків річних. Тому найголовніше завдання, яке стоїть перед керівництвом Нацбанку України, — це радикальне зниження вартості кредитних ресурсів. Інакше не варто й мріяти про економічне зростання і збільшення доходів громадян.
Ще одна нагальна проблема, яку, на мою думку, має невідкладно вирішити Нацбанк, — це неповернені валютні кредити. Нагадаю, що недалекоглядне, шкідливе для української економіки рішення про видачу валютних кредитів прийняли в 2004 році тодішні керівники НБУ Тігіпко і Яценюк. Мільйони сімей і підприємців набрали цих кредитів по курсу 4 гривні за долар, а тепер мають повертати по 8 гривень за долар. Унаслідок цього сьогодні 4 мільйони людей не спроможні віддати валютні кредити, а загальна заборгованість за ними становить понад 20 мільярдів гривень. Боржників масово за рішеннями судів позбавляють належного їм житла і майна, знищують бізнес. Озвучена проблема є гостро соціальною, тому уряд разом із Нацбанком мають запропонувати вихід. Прикметно, що самі винуватці «валютного зашморгу» — Тігіпко і Яценюк — під час розгляду питання про призначення голови НБУ як у рот води набрали, хоча були в парламентській залі. Знають жирні коти, чиє сало з’їли...
Так само потребує розв’язання на державному рівні проблема кредитних та фінансових спілок, які обібрали мільйони українських громадян. А тепер держава, яка видавала ліцензії на відкриття цих шахрайських контор «роги й ратиці», самоусунулася від допомоги потерпілим.
Це лише кілька важливих питань, які потребують вирішення. Але найголовніше — чи наважиться нарешті керівництво Нацбанку на проведення самостійної, в інтересах України грошово-кредитної політики? Усі останні роки ця політика формувалася Міжнародним валютним фондом, а наш центробанк був лише слухняним і безвільним її виконавцем. Без відповіді на це наріжне питання — усе інше неважливо.
Олег ЛЯШКО, лідер Радикальної партії, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності.
(Друкується в рахунок квоти Комітету з питань фінансів і банківської діяльності).
