«Чем врагам своим яростно мстить, 

Нетерпеньем себе душу мучая, 

Их разумней понять и простить 

В ожиданьи удобного случая».

Едуард Севрус, російський літератор.

 

 Кілька років тому львів’янка довго і настирливо просила мене написати оду в прозі про місцевих працівників служби охорони, які за її проханням «приземлили» п’яного сусіда. Я переконував, що міліція виконувала свій буденний обов’язок і геройства у тому немає. Жіночка ж благала і повторювала: «Я зупинила хлопців уночі, коли вони патрулювали район. Побутові драми — не їхня парафія. А якби не зупинилися і проїхали повз? Могли ж?».

 

Не могли! Погононосії мають допомагати нам і охороняти наш спокій. Це прописано у відповідних законах, а надто у відомчих наказах, розпорядженнях та інструкціях, які, буває, сильніші від законів.

Випадок із львів’янкою пригадався мені після ознайомлення зі справою екс-прапорщика міліції Андрія Янгічера, який сів на лаву підсудних саме після надання послуги «потерпілому» не за місцем несення служби. Це суворо заборонено Положенням про Державну службу охорони (ДСО). Але в халепу водій-міліціонер потрапив за вказівкою начальства, яке згодом вийшло з «теми», зробивши цапом відбувайлом прапорщика.

Анекдот і годі. Але не смішний

Неприємності у Андрія почалися з моменту створення в ДСО Сумщини первинної організації незалежної профспілки, яку очолила його дружина. Вона уміло захищала права та інтереси колег, потім, у суді, власні права, вигравши більшість спорів. Профспілка, яка не танцює під дудку начальства і при цьому вказує, як йому жити-діяти — кому таке подобатиметься? Коли війну з головою профорганізації програли, вирішили, вочевидь, дочекатися «удобного случая». Так принаймні вважає не тільки подружжя Янгічер...

...Біда до їхньої оселі прийшла навесні 2009-го. А передувала їй анекдотична історія. Із Росії до брата в Суми приїхав Василь Корж (прізвище змінено. — Авт.). На радощах вони випили, а згодом... посварилися. Гість, гримнувши дверима, пішов геть у капцях на босу ногу. Гуляв вулицею, поки не замерз. Вийшов на навчальний заклад, де охоронцеві сказав, що заблукав і попросив викликати міліцію, щоб... доставила його до брата. Напевне, у наших північних сусідів практикується така послуга — відвозити додому п’яних громадян, що заблукали. Цим скористався нетверезий Корж у братній республіці і, о диво, «карета» невдовзі прибула. Це з міськвідділу міліції (служба 102), куди охоронець таки зателефонував, попросили чергового відділу ДСО попрацювати на них, оскільки їхній транспорт був на виїзді. Тут би Миколі Охріменку, старшому наряду, зауважити, що громадянин Росії волає про допомогу не в зоні постів та маршрутів ДСО, а значить... Та де ви бачили служивого, який обговорює, а не виконує накази? Знали б вони, чим закінчиться їхня дисциплінованість...

Розповідає Андрій Янгічер:

— Ми доставили гостя до квартири його брата Миколи, щоб перевірити документи. У житло не заходили, бо я одразу звернув увагу, що вхідні двері були відчинені. Охріменко попросив Василя Коржа показати паспорт. Той дістав документ із сумки, що лежала на підлозі в коридорі, і віддав старшині. Переконавшись, що Корж казав правду, Микола віддав йому паспорт, і ми пішли.

Зателефонували на 102, розповіли про ситуацію, нам чомусь сказали про допомогу іноземцю у рапорті не згадувати. В наступні дні я виходив на службу, а Охріменка від неї відсторонили. Виявилося, брати Коржі написали заяву про те, що у них після нашого приїзду, 22 березня 2009-го, зникли мобільний телефон «Соні Eріксон Т-290 і» та десять тисяч російських рублів. Написали на п’ятий день, а до того шантажували напарника (причина була: Охріменко взяв у братів тисячу рублів та ще й 12 гривень за доставку додому Василя і на бензин. — Авт.), вимагаючи від нього повернення грошей і мобілки. Після перевірки скарги відносно мене прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи...

Але, очевидно, хтось спав і бачив Андрія за гратами. Він відчував це по настрою начальства, яке будь-що прагнуло, за твердженням подружжя Янгічер, скомпрометувати незалежну профспілку. А тут до правоохоронців припливла золота рибка з апаратом Соні...

Казка про мобільний телефон і гроші

Такий собі таксист Валізов, назвемо його так, особливо наближений до погононосіїв чолов’яга, що не дружить із законом, приніс офіцеру мобілку і довірливо зізнався: мовляв, Янгічер віддав уночі 22 березня. Чого раптом? За буксировку його службової машини, — не замислюючись, повторив друг «ментів» чиюсь заготовлену версію.

З усього видно, правопорушнику з багаторічним стажем міліціянти одразу повірили. Чомусь вони не взяли до уваги, що телефон той зовсім іншої марки — «Соні Еріксон J-120 і». Чомусь ніхто і досі не з’ясував, де саме водій-міліціонер передавав апарат таксисту, який міняв «географію», наче пасажирів. Спочатку казав, що здибалися біля кінотеатру, потім — біля краєзнавчого музею, театрального комплексу, альтанки. Насправді наряд не був у тих місцях, про що стверджують свідки.

Нарешті, Валізов, маючи, напевне, пам’ять ідіота, плутався в даті прийому слухавки: то він, домовившись по телефону, зустрівся з боржником уночі 22 березня, то в середині квітня. При цьому роздруківка розмов не підтверджує факт їхніх дружніх перемовин. Але ці та інші плутані та непослідовні «факти» причетності Янгічера до злочину ні слідством, ні Фемідою не трактувалися на користь засудженого до трьох років позбавлення волі.

...Щоб визначити, скільки тисяч рублів зникло з квартири Коржа (8 чи 11), пінкертони працювали не покладаючи рук півроку. Вони не винні — росіянин заводив рака за камінь, називаючи щоразу інші цифри. Істину, правда, легко було знайти, якби митники відповіли, з якою сумою гість перетинав кордон. Та їх ніхто не питав. Андрій написав дюжину клопотань — жодне не задоволене! Янгічер, зокрема, вимагав зняти відбитки пальців на телефоні та паспорті іноземця...

Букет порушень

Що ж маємо у підсумку? Плутані, непослідовні та недоведені показання братів Коржів та Валізова. Відсутність грошей і телефону, на яких могли бути відбитки пальців Янгічера. Він як водій-міліціонер, виконуючи наказ начальства, надавав допомогу поза місцем несення служби, що не входило в його функціональні обов’язки. Отже, на той момент він не був представником влади і не зловживав службовим становищем.

Це стверджує захисник засудженого Юлія Янгічер. І не лише вона. Ще 02.06.2010 р. Зарічний суд (суддя Прокудіна) виніс постанову про направлення кримінальної справи по обвинуваченню Андрія прокурору Ковпаківського району для проведення додаткового розслідування. У документі, зокрема, зазначено: «...досудове слідство проведено неповно і дану неповноту неможливо усунути в судовому засіданні... Необхідно провести слідчі дії для повного з’ясування, хто саме брав паспорт Коржа для огляду; який телефон був у користуванні потерпілого... Не проведено низку слідчих дій, а саме огляд місця події та відтворення обставин події за участі підсудного та потерпілих; не проведено низку експертиз... Необхідно усунути суперечності як у показах потерпілих, так і в показах братів Валізових, Коржів і підсудного...».

Апеляційний суд скасував цю постанову і повернув справу районному. Її без додаткового розслідування слухала рік тому суддя Собина.

...У народі побутує думка, що правоохоронці своїх не здають. Надто за незначні нетяжкі правопорушення. Схоже, і ворона вороні може око виклювати. Була б чиясь воля. Чия в ситуації з Андрієм Янгічером? Невже автор епіграфа правий, і все пояснюється прагненням помститися за поразки?

Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.

До речі

 

У вироку Зарічного суду м. Суми (суддя Собина) і в ухвалі колегії апеляційного суду (головуючий Борсай) не вказується точна модель мобілки — «Соні Еріксон» і крапка. Розумію слуг Феміди: розглядаючи архіскладну справу, не до з’ясовування дрібниць. А правда якраз у деталях.

Миколу Коржа визнано потерпілим, але вкрадений телефон, виявляється — не його власність! Він належить сумнозвісній страховій компанії, яка, між іншим, обманула сотні клієнтів. У ній і працював «постраждалий» брат російського гостя. А значить, і претензії мали висувати страхувальники. Та вони теж заблукали у трьох соснах, так і не розібравшись в марках апарата. У факсі (!), надісланому (увага!) УНОЧІ за три місяці ДО прийняття М. Коржа на роботу, фігурує «Соні Еріксон J-120» (без І, зазначте). В листі — «Соні Еріксон». Ні слідство, ні суди цього не помітили?..

Слово на захист

 

Юлія Янгічер, правозахисник:

— Ще в якості обвинуваченого у травні 2009-го Андрій Янгічер написав скаргу прокуророві Ковпаківського району на дії слідчого Казміренка. У листі згадувалися 28 порушень, яких, на думку скаржника, припустився радник юстиції: не дослідив, не перевірив, не провів експертизу, очну ставку тощо. Одне слово, йшлося фактично про ті ж недоліки слідства, що й у постанові судді Прокудіної у 2010-му. Відписка від «ока государевого» свідчила, що підлеглий вчиняє законно. А ми досі не можемо зрозуміти, чому слідство велося не в Зарічному районі, де скоєно злочин, а в Ковпаківському. Чому суди двох інстанцій проігнорували п. є ст.1 Закону України «Про амністію в 2011 році», яким передбачено звільнення від покарання у вигляді позбавлення волі учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яким є Андрій. Апеляційний суд розглянув справу без захисника, чим грубо порушив право на захист. До того ж його засідання не фіксувалося аудіоапаратурою. Слід додати, що засуджений важко хворий, позитивно характеризувався за місцем служби, мав понад 100 заохочень, а скоєне діяння втратило свою небезпеку.