Я з розумінням поставився до слів полковника Дмитра Ільчинського про першочергову необхідність фінансування військових, задіяних на сході України у боях з російськими окупантами і їхніми сатрапами. Там справді вирішується доля держави. Разом з тим...
Одна з причин такого засилля кремлівських найманців на Донеччині — відсутність з українського боку надійних інженерно-оборонних споруд на тамтешньому відрізку кордону. Чи не тому бойовики, військова техніка та «гуманітарні конвої» ворога безкарно «дефілюють» там туди-сюди, як заманеться і коли заманеться. А відтак, завдання держави — зробити все, аби ворожі «моціони» не повторились в іншому місці.
Здавалося б, хоча й після тривалої розкачки (лише у вересні 2014 року — Авт.), в уряді також оцінили ситуацію і пообіцяли фінансове підкріплення проекту «Стіна» постановою Кабміну, прийнявши рішення про додаткове виділення на облаштування східної ділянки державного кордону та адміністративного кордону з Автономною Республікою Крим 235 мільйонів гривень. Утім, на сьогодні, а відтоді збігло вже майже три місяці, з обіцяної суми перераховано заледве 100 мільйонів гривень.
Скільки з них, запитаєте, потрапило на розбудову 570-кілометрової прикордонної ділянки на Сумщині? Не до віри? «Аж» 2,16 мільйона гривень, яких вистачить лише на зведення шести спостережних металевих веж. І все. Тобто, сказавши «а», урядовці відразу спіткнулися о «б». Ось тому укріплення українсько-російського кордону перетворилося на всенародну, а не загальнодержавну справу?
