Два десятиліття візитівкою культурного життя Тальнівського району та й усіх подільських теренів Черкащини був музей історії хліборобства. Нині через байдужість і невігластво чиновників унікальний заклад — на межі зникнення.

Музей, у якому ідея хліба та хліборобства з площини побутово-економічної підвищилася до духовної та філософської, виник у Тальному не випадково. У цьому краї у 1980-х відкрито найбільше у світі ранньоземлеробське поселення Трипільської цивілізації. У Тальнівському районі археологи знайшли і хліборобські знаряддя, і унікальні свідчення високої культури пращурів: керамічні фігурки, що символізували жінку-матір, землю-матір. Ці відкриття спонукали до осмислення витоків українського землеробства, стали наріжним каменем створення єдиного у Шевченковому краї тематичного музею хліба.

Тодішні керівники району Віталій Медведєв, Геннадій Капралов, директор будівельного технікуму Іван Куян допомагали організувати музей. Його натхненником і організатором став відомий у краї дослідник української минувшини Вадим Мицик. Його стараннями під експозицію виділили частину замку-палацу графа Шувалова — пам’ятки історії та архітектури ХІХ століття.

Чимала колекція трипільської та сучасної кераміки, унікальних старожитностей, писанок Черкащини, зразків художнього хлібопечення краю лягли в основу експозиції музею. Уперше в музейній практиці тальнівцям вдалося розробити технологію довготривалого зберігання печеного хліба. Десятки паляниць, короваїв, книшів, калачів, весільних шишок, великодніх пасок та інших обрядових хлібів стали окрасою культурологічного закладу.

Музей історії хліборобства став осередком науково-просвітницької роботи. Тут почали видавати власну газету «Світовид». Про кераміку писали в монографіях «Священна країна хліборобів», «За законом Світового ладу», про писанки — в альбомах «Писанки Черкащини» (1992, 2007), про художнє хлібопечення — у книгах «Син землі і сонця» та «Виднокрай». П’ять книжок про народні свята та обряди, про культуру одного села «Вишне поле», про творчість однієї родини «Мициківська левада» поповнили краєзнавчу скарбницю Тальнівщини. А дослідження історії району та борців за волю України — «Виднокрай», «Генерал Юрко Тютюнник», «Спадкоємці козацької слави» — стали відкриттями досі невідомих сторінок краю. Усього тальнівські пошуковці на чолі з невтомним Вадимом Мициком надрукували 26 видань — найбільше за всі музеї області.

— Нині, на жаль, — каже директор легендарного музею, — тієї краси та величі, створеної народом, відвідувачі вже не побачать. Заклад з травня 2006 року виселили з приміщення палацу — і всі експонати зберігають у підсобному приміщенні.

Виселили музей, щоб реставрувати історичну пам’ятку національного значення. Принаймні про це йшлося в обласній історико-культурологічній програмі «Золота підкова Черкащини» (її 2005 року ухвалила облрада, підписав президент В. Ющенко). Це була перша державна програма туристсько-культурологічного напрямку. Уряд виділив на відновлення пам’яток історії та культури Черкащини чималу суму. Тальнівці сподівалися, що створений 2002 року державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура» разом з музеєм історії хліборобства розмістять у відреставрованому палаці.

— Однак, — розповідає Вадим Федорович, — недарма кажуть, що добрими намірами дорога до пекла вистелена. Замість замку-палацу, реконструкція якого затягувалася, облрада передала під музей свою комунальну власність — будівлю Тальнівської районної друкарні. Мовляв, доки пам’ятка історії та архітектури перебуває на реставрації, музей може розгорнути свою експозицію там.

Може б так і сталося, вважає Вадим Мицик, і музей уже б мав дах над головою, якби міський голова Тального Олександр Біленко не заблокував цю ухвалу. Під його головуванням міськрада заборонила розміщувати музей у друкарні. Натомість прийняла чотири рішення про передачу під музейний заклад приміщення колишнього клубу цукрокомбінату й... жодного свого рішення не виконала. Передала аж після п’ятого, коли орендарі вирізали батареї, труби опалення й водопостачання на обох поверхах, понівечили мережу освітлення... Кримінальну справу, звісно, ані щодо орендарів, ані щодо власника за нищення будівлі, що руйнується тепер на очах, не порушено.

2011 року район, врешті-решт, виділив 60 тисяч гривень на проект перетворення колишнього клубу цукрокомбінату на музей. Вадим Мицик пропонував доручити виготовлення проектної документації досвідченому черкаському архітекторові, Шевченківському лауреату Сергію Фурсенку. Його не послухали. Тодішній голова райдержадміністрації Леонід Єгоров розпорядився, щоб над проектом працювали фахівці ПП «Тепломанія». Як і попереджав В. Мицик, їхній проект не пройшов експертизи. Тепер ані проекту, ані коштів...

А що ж із палацом? 2006-го тут зняли труби опалення та водовідведення, батареї та інші металеві конструкції. Дерев’яні перекриття другого поверху також потрапили в приватні руки. Полив’яну імпортну черепицю посортували: зіпсовану залишили, а цілу вивезли. 2008 року до палацу підвели електроосвітлення, воду, газ, звели котельню, водонапірну башту, замінили стелю другого поверху та частину вікон.

З 2009-го уряд обмежив фінансування ремонтно-реставраційних робіт, а потім і зовсім його припинив. Облдержадміністрація перестала сплачувати за охорону — і та залишила роботу. Наразі відновлювальних робіт у замку-палаці не ведуть. Що зроблено, руйнується і розкрадається. На жаль, збулися гіркі слова Вадима Мицика, сказані на початку «золотопідкованої» епопеї: коли за історію та культуру беруться авантюристи та невігласи, не буде ані палацу, ані музею...

— За останні шість років у районі змінилося кілька голів райдержадміністрації, — каже Вадим Мицик. — І всі вони — Олег Харченко, Юрій Свідерський, Сергій Осипенко, Леонід Єгоров, нинішній керівник району Микола Бардадим, а також голови райради Валентин Янішевський та Сергій Осипенко — обіцяли, що зроблять усе, щоб музей знову став культурною родзинкою Тальнівщини.

У розпорядженні голови РДА від 13 листопада 2012 року Микола Бардадим зобов’язав підлеглих «вжити дієвих заходів з відновлення роботи Тальнівського музею історії хліборобства».

— Проте, — констатує директор музею, — не пройшло й кількох місяців, як виявилося, що цей документ — чергове крючкотворство, замішане на відвертому лицемірстві. Коли до Тального з Черкас приїхав найавторитетніший архітектор-музейник області Сергій Фурсенко, Микола Бардадим навіть не прийняв заслужену людину.

Чиновник протримав двох шанованих, поважного віку діячів культури Шевченкового краю Сергія Фурсенка та Вадима Мицика під своїм кабінетом, так і не зустрівшись із ними. Йому явно було не до розмови про культурні цінності. Принаймні, на лист Вадима Мицика, написаний з цього приводу, М. Бардадим не відповів.

...Двадцять вісім літ Вадим Мицик віддав музею історії хліборобства. Останні роки поклав на те, щоб врятувати музейну експозицію. На жаль, його зусиль виявилося замало. У бюджеті на 2013 рік депутати райради не заклали фінансування відновлення музею. Навіть ті кошти, що 2012-го виділяли на проектні роботи, тепер спрямували на інші потреби. Ці обставини змусили Вадима Мицика написати заяву про звільнення...

— Утім, — говорить хранитель минувшини, — як би важко мені нині не було, я й далі наполягаю: музей історії хліборобства в Тальному має бути. Без нього Шевченківський край утратить частинку своєї духовності та самобутньої культури — те, з чого починається народ.

Фото з архіву Вадима МИЦИКА.

ДОВІДКОВО

Вадим Мицик понад 45 літ займається етнографічними дослідженнями, відновленням і популяризацією народної культури. Двадцять польових сезонів провів в археологічних експедиціях на Черкащині, у Кіровоградській, Одеській, Чернівецькій областях. 1985 року створив Тальнівський музей історії хліборобства й 27 років був його директором. Видав понад 20 книг краєзнавчої, культурологічної, етнографічної тематики. Він — заслужений працівник культури, почесний краєзнавець України, доктор філософії в галузі культурології, професор, лауреат премій імені В. Хвойки (археологія, 1993), імені М. Максимовича (краєзнавство, 1996), імені П. Демуцького (етнокультура, 2006), імені І. Нечуя-Левицького (мистецтвознавство, 2011).

У музеї історії хліборобства був портрет Василя Доманицького — літературознавця, редактора й упорядника першого повного «Кобзаря» Тараса Шевченка та його земляка.

Вадим Мицик.