Громадськість прикордонних регіонів Східної Європи зі своїм непростим минулим, що випало їм у підсумку Першої і Другої світових воєн, та ще з таким геополітичним розташуванням, як, до прикладу, українське Закарпаття, що межує з чотирма державами Євросоюзу, — воліє бачити Україну соборною, заможною, сучасною і — у своїй спільноті. Що це так, показала й міжнародна науково-практична конференція, яка відбулася нещодавно у словацьких Високих Татрах.

 

Усебічно обговорено «шляхи підвищення ефективності транскордонного співробітництва на новому Східному кордоні Європейського Союзу» через проект «Кордони для людей». Адже, як не дивно, підкреслювали авторитетні експерти, але цей кордон у ХХІ столітті стає схожим на нову залізну завісу насамперед для українських громадян. Нині існує «негуманний підхід у справі видачі віз: словацькі генконсульства розташовані лише в Києві та Ужгороді. Які віддалі треба здолати українцеві, аби лише з’явитися там», — наголосив співкоординатор проекту, старший науковий співробітник Інституту суспільних наук Словацької академії наук, доктор філософії Маріан Гайдош. Учений наполягає, що такий стан речей слід неодмінно змінити на краще, відкривши ще хоча би два генконсульства, бо «зв’язки між людьми не можуть бути належними, якщо не нормалізувати перетин кордону». І ніби прислухавшись до цієї думки, вже наприкінці минулого року «Словацька Республіка спростила видачу багаторазових шенгенських віз — на рік, два і аж до п’яти для громадян України», — повідомляв «Голос України» (див. номер за 25 грудня).

На зміну таким старим інструментам транскордонного співробітництва, як програма TACІS, прийшли нові — до прикладу, програма ENPІ. Її бюджет на період 2007—2013 років — 11 млрд. 181 млн. євро. Передбачається, що фінансові витрати на новий шестирічний період буде збільшено. Можна з упевненістю стверджувати, що система транскордонного співробітництва, як об’єкт управління, стала значно складнішою.

А це означає, що для забезпечення її ефективного розвитку повинні використовуватися нетрадиційні, інноваційні методи. Іншими словами, сучасне транскордонне співробітництво приречено на інноваційність. Американський професор Брайан Артур казав: «Вчасні інновації — благо, запізнілі інновації — проблема, відсутність інновацій — катастрофа».

— Проект пройшов презентації на європейських форумах, — продовжує С. Устич. — Перший, за участі віце-президента Європейської комісії, відбувся в жовтні 2010 року в Ужгороді та Кошіце (Словаччина), другий — в листопаді 2011 року в Калінінграді та Ельблонзі. Його реалізація отримала високу оцінку Моніторингового комітету програми ENPІ, а Асоціація Європейських прикордонних регіонів відмітила Інститут транскордонного співробітництва відзнакою «За особливі досягнення в європейському транскордонному співробітництві». Звичайно, ефективність тієї чи іншої науково-практичної розробки не завжди вимірюється тоннами чи кількістю грошових знаків. Але можна з упевненістю стверджувати, що коректна імплементація вироблених проектом політичних рекомендацій може суттєво оптимізувати транскордонне співробітництво (ТКС), в тому числі, в частині раціонального використання фінансових, інформаційних та людських ресурсів. Одна із перших спроб практичного застосування методології індексації транскордонного співробітництва була зроблена в рамках проекту «Індекс ТКС — інформування зацікавлених сторін». Його реалізовували в 2010—2011 роках під егідою Міністерства закордонних справ Норвегії. Його ідея виникла під час переговорів між співробітниками Баренцевого секретаріату (м. Кіркенес), норвезького Баренцевого інституту, Інституту транскордонного співробітництва (Ужгород), Карпатського фонду та Інституту стабільності та розвитку наприкінці літа 2009 року. Сторони дійшли висновку, що є гостра необхідність в здійсненні аналізу різноманітного досвіду розвитку прикордонної співпраці в різних частинах Європи, а також в обміні цим досвідом між національними суб’єктами. Ще один практичний досвід використання методології індексації транскордонного співробітництва отримано в результаті реалізації польсько-українського проекту «Рахуймося із кордонами» в 2011—2012 роках. Спираючись на систему індексації та моніторингу, розроблену нашим Інститутом транскордонного співробітництва, вони зробили акцент на використанні даних транскордонної статистики. Для цього до проведення дослідження були залучені фахівці-статистики. Проаналізовано рівень розвитку прикордонних регіонів Польщі (Вармінсько-Мазурське воєводство) і Росії (Калінінградська область), а також проблеми їх співробітництва.

Цікавим є і такий факт: декілька проектів, що підготовлені за розробленою в Ужгороді методологією, — у стадії реалізації. Це, наприклад, проект «Транскордонне співробітництво на новому східному кордоні — вивчення фінського та норвезького досвіду» («Cross-Border Cooperatіon on EU’s Eastern Border — Learnіng from Fіnnіsh and Norwegіan Experіence»). Проект здійснюється за підтримки міністерств закордонних справ Фінляндії та Норвегії міжнародною робочою групою. Підготовлені аналітичні розробки стосуються актуальних проблем в різних сегментах — від Скандинавії до Карпат.

На прохання Мінрегіонрозвитку Молдови ужгородський інститут узяв участь у розробці проекту із упровадження моніторингу транскордонних процесів між Молдовою та Румунією, який розглядається в рамках програми ENPІ «Румунія—Молдова—Україна».

— Які ж подальші кроки з імплементації результатів проекту, — запитуємо Сергія Устича?

— Варто насамперед провести систематичний (коротко-, середньо- та довгостроковий) моніторинг транскордонного співробітництва на новому східному кордоні загалом і на окремих його ділянках. Звичайно, це потребує відповідного фінансового забезпечення. Та враховуючи важливість цієї справи, необхідні кошти можуть виділятися із структурних фондів ЄС, національних урядів країн—членів «Східного партнерства», регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування. А також спонсорські внески — як це зроблено в Польщі для проведення моніторингу «Соціальний діагноз», — розповідає директор інституту. — Ми започаткували написання нарисів новітньої історії ТКС, із майбутнім створенням першого в Європі інтерактивного музею. Розпочали також підготовку вкрай потрібного першого Словника транскордонного співробітництва українською, англійською, російською та румунською мовами. Хочемо доповнити його словарним запасом угорською, словацькою і польською. Потрібно подбати про створення умов для спеціального інструменту організації та проведення моніторингу — Міжнародного інституту транскордонного аналізу і менеджменту, що започатковує свою діяльність. В ідеалі цей інститут повинен виконувати функції міжнародного рейтингового агентства, яке б спеціалізувалося на оцінці транскордонного співробітництва. Є й чимало інших планів...

На конференції з уст експертів звучало чимало й інших думок: від суто практичних порад центральним урядам країн-сусідів і регіональним очільникам — до застереження щодо якнайскорішого пом’якшення або й скасування візового режиму для українських громадян (адже Україна першою зробила такий гуманний крок для жителів ЄС) і до критичних висновків, які, аби парадні сходи блистіли чистотою, слід усувати. Всіх їх систематизовано й надіслано до Києва, Братислави, Будапешта, Варшави, Бухареста і до євросоюзівських структур у Брюсселі. Сподіватимемося, що до багатьох з них там прислуховуватимуться. Адже мудра політика твориться як у столицях, так і регіонах — і не лише у кабінетах посадовців...

 

Високі Татри — Закарпаття.

Фото автора.

ФАКТ

У процесі роботи над проектом сформовано міжнародну команду високопрофесійних експертів. Із Угорщини — один із архітекторів Карпатського єврорегіону професор Дебреценського університету Шюлі-Закар, директор Карпатського фонду в Угорщині Беата Богларка, виконавчий директор Асоціації регіонального розвитку «КІУТ» в м. Загонь Ондраш Ракоці. Із Словаччини — це один із найвідоміших організаторів європейського транскордонного співробітництва, державний секретар Міністерства фінансів Словацької Республіки Васіл Гудак, доктор філософії, старший науковий співробітник Інституту суспільних наук Словацької академії наук в м. Кошіце Маріан Гайдош. Із Румунії — старший науковий співробітник повітового музею Сату-Маре Люба Горват, професор Західного університету Корнел Град, експерт неурядової організації «Асоціація Еколоджік» Александра Пушкаш, віце-президент Центру розвитку малих і середніх підприємств повіту Марамуреш Мірел Мігалі. Із України — це вчений із світовим іменем, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії НАН України, професор Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ України Степан Віднянський, професор, декан факультету економіки та туризму Закарпатського держуніверситету, завідувач Ужгородського відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Олександр Передрій, професор, завідувач кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Закарпатського держуніверситету Георгій Динис...

Авторитетна думка

— Кінець другого тисячоліття позначено в Європі бурхливими геополітичними змінами (подібними до підсумків Другої світової війни). Макрополітичні процеси на континенті призвели до значної реконструкції всієї системи транскордонного співробітництва (ТКС), і найперше на новому східному кордоні Європейського Союзу. Ця система стала значно масштабнішою. Нові виміри ТКС вперше визначено новою політикою Європейського Союзу, що отримала назву «Східне партнерство». Як результат, в орбіту транскордонного співробітництва залучено численні регіони країн — нових членів ЄС та східних держав — учорашніх республік Радянського Союзу. Тільки кордон України із державами Євросоюзу становить понад 1400 км (із майже 7000 км її зовнішніх рубежів). Суб’єктами цього співробітництва з боку України стали сім регіонів з територією понад 100 тисяч квадратних кілометрів та населенням близько 10 мільйонів, з боку Європейського Союзу — 10 регіонів з майже такою ж територією та населенням майже 9 мільйонів жителів», — констатував координатор проекту «Кордони для людей», директор Інституту транскордонного співробітництва (Ужгород), Надзвичайний і Повноважний Посол України Сергій Устич.

Довідково

У лютому 1992 року було створено Карпатський єврорегіон — перше масштабне транскордонне об’єднання в Центральній та пострадянській Європі. Народжувалося воно дуже важко. У Дебрецені, в готелі «Орань біко» до пізньої ночі велися гострі дискусії. Накочувалися такі хвилі, коли вже втрачалася надія. І дуже велику роль щодо узгодження позицій відіграла тодішній Генеральний секретар Ради Європи Катрін Лялум’єр — по-справжньому видатний європейський політик. Тоді, у критичній ситуації, вона звернулася до учасників переговорів від Угорщини, Польщі та України і спостерігачів від Словаччини та Румунії, і сказала: «Якщо ви думаєте, що транскордонне співробітництво — це чорний вхід до Європи, ви помиляєтеся. Регіональна співпраця сусідів — це парадні сходи до європейського дому».

Учасники форуму після завершення роботи — фото на згадку.