Чому закони не можуть захистити?

Прочитав із цікавістю публікації про село в «Голосі України» за 25 грудня, зокрема, матеріал Ірини Козак «Без худоби і паїв».

Йшлося про конфліктну ситуацію, яка виникла між селянами та орендарем у селі Кузьминці на Хмельниччині. Довірившись підприємцю, люди залишили йому на утримання розпайовану худобу. В результаті за пару років з’ясувалося, що вони не можуть забрати у цього керівника не тільки свою скотину, а й документи, що підтверджують їх право на власність.

Ситуація, на мій погляд, украй парадоксальна. Для чого люди погодились віддати свою худобу на утримання в кооператив, не вимагаючи від нього ні приросту, ні приплоду? Тільки для того, щоб він безплатно годував її? Щоб по людських дворах худоба не погинула від голоду? То чи не логічніше було б селянам худобу розібрати, а корми брати там, де бере їх кооператив?

Треба людям бути уважнішими до договорів, які укладають. Адже кузьминські селяни спочатку погодились із тим, що написано в документі. Чому? В результаті вийшло як у байках: своє добро добровільно віддали тому, хто ним дуже просто скористався.

Та вже як і вийшло так, що люди помилились (що вдієш, таке трапляється), то це треба виправляти. І для цього мали би бути суди. Та виходить, що по судах і законах все правильно. Люди навіть сертифікати свої не можуть забрати. Мимоволі напрошується висновок: значить, закони неправильні? Цікаво було б дізнатись, що думають із цього приводу відповідні комітети Верховної Ради.

Ну а про те, що керівник кооперативу, в якому творяться подібні неподобства, відмовляється від коментарів, навіть говорити не доводиться.

Київ.