Про дірку від бублика і вулицю з одностороннім рухом

Якщо відверто, то держава підтримує інноваційний розвиток і науково-дослідницьку діяльність промислових компаній більше теоретично, ніж на практиці.

Пригадаймо. Щойно динаміку капітальних вкладень в економіку припинив торік стимулювати європейський футбольний чемпіонат, як вона в третьому кварталі обвалилась. А тим часом кредити вже стали недоступні. Підприємства не бажали кредитуватися під 25 відсотків річних і вище, а банки — не могли торгувати грішми собі на збиток. За таких умов, погодьтеся, безглуздо видавати пільгові кредити на інноваційну діяльність. Але їх і не видавали. По-перше, було нікому. Коли позаторік порахували інноваційно-спрямованих суб’єктів господарювання, то набралося ледь 16 відсотків від загальної кількості, але реально впроваджували нові технології — набагато менше. А, по-друге, щось і когось безвідсотково кредитувати не було й наміру, попри те, що законодавство передбачає фінансову підтримку високотехнологічних проектів і заохочує банки її здійснювати.

Як наслідок — витрати підприємств на інноваційну діяльність упродовж тривалого часу не перевищують півтора відсотка від операційних витрат. Фігурально кажучи, це — дірка від бублика, з якою уряд збирається зараз «круто» розібратися, тож якогось ефекту годі й очікувати. Проте саме відсутність кредитної підтримки реального сектору економіки, поряд з іншим, зумовлює конкурентоспроможність нашої продукції на зовнішніх і внутрішньому ринках. Останньому дуже багато уваги приділяв серед тижня Прем’єр-міністр Микола Азаров. Небезпідставно. Хто сумнівається у тому, приміром, що країна не використовує, як слід, потенціал своєї промисловості, а державно-приватне партнерство нагадує вулицю з одностороннім рухом? Усі такої думки, уряд може в тому не сумніватися. Але чому б йому тоді оптимізувати не дірку, а, власне, бублик? З огляду на це, гадаю, доречніше розробити і затвердити закон України про промисловість, який би урегулював взаємодію промисловості з іншими секторами і сферами економічної діяльності — з фінансовою, податковою, науково-технічною тощо. Це дало б змогу розв’язати чимало проблем, про які не перший рік так палко говорить Микола Азаров. А заразом — і відновити природну цілісність інноваційно-інвестиційного циклу: наука — технологія — виробництво.

Хоча, здається, уже щось горить — отож треба гасити полум’я. Серед тижня перший віце-прем’єр Олександр Арбузов і міністр фінансів Юрій Колобов подалися до Сполучених Штатів, як було сказано, в пошуку альтернативних джерел фінансування. Тобто і вони — по кредити. Але ще питання, чи віднайдуть, бо позичати нам, як було на зовнішніх ринках раніше, сьогодні ніхто не поспішає. А гроші конче потрібні, бо горить. 50-відсотковий дефіцит держбюджету вкупі з прихованим дефіцитом у вигляді урядових гарантій, з одного боку, і колосальна заборгованість, з іншого, — пожежонебезпечна суміш.

Може, і не така вже страшна, якби, скажімо, люди довірили 200 мільярдів гривень, які лежать поза банками. Але, фігурально кажучи, вони довіряють гроші владі, як дітям — сірники. І що далі, то обережніше.

Причому радикально — уряд має намір оподатковувати не житлову, а загальну площу. Відтак зросте не лише кількість оподатковуваних квадратних метрів, а й платників, тож очевидно від того більше зборів одержать місцеві бюджети. Не обов’язково,  вважає міністр доходів і зборів Олександр Клименко. За його словами, все залежатиме від остаточної редакції методики з адміністрування цього виду податку, яку ще не затверджено, але яка відповідатиме принципам соціальної справедливості. Люди зможуть обговорити це. Аякже. Але хіба результат обговорень вплинуть на волю Міністерства фінансів? До того ж, як бути зі стійким відчуттям, що ухвалення нового Податкового кодексу не змінило умов оподаткування. І що не принципи, а їхня відсутність дають змогу ухилятися від податків в офшорах або списувати податкову заборгованість, або одержувати податкові преференції, або користуватися ними для утримання монопольного становища на ринку. От і Президент країни Віктор Янукович вказав урядові на очевидний неадекват: між очікуваннями ефекту від реформ і результатами за фактом 2012 року.

І справді, ну як так! За мізерної інфляції — такі височенні ставки за кредитами?! За помірних податків — таке багатомільярдне невиконання бюджету?! За такої позитивної динаміки заробітних плат — майже чверть населення за межею бідності?! І чому, власне, комизяться інвестори і як слід не працює потенціал державно-приватного партнерства?!

Президент чекає від уряду на предметні відповіді та вимагає жорсткого контролю за витрачанням кожної бюджетної гривні.