На одній краєзнавчій конференції почув порівняння: як із джерела люд черпає цілющу воду, так із Волинського єпархіального давньосховища, заснованого наприкінці ХІХ століття, історія почерпнула стільки живильної сили, що й досі допомагає втамовувати «спрагу» на нашу сиву минувшину. А ініціатором та натхненником цього давньосховища й інших цікавих історико-краєзнавчих проектів був Орест Фотинський — священик, науковець, письменник, людина надзвичайної дослідницької енергії. Його життєвий шлях розпочався у селі Батьків Радивилівського району на Рівненщині півтораста років тому — 23 грудня 1862 року.
Автограф Хмельницького — з особистої колекції
Найбільш значущим життєвим здобутком Ореста Фотинського вважається створення сховища, де б зберігалися цінні для суспільства раритети та реліквії. До такої ідеї його спонукала ситуація, в якій він опинився сам. Назбиравши чимало старовинних речей (рукописів, предметів культу, музичних інструментів), краєзнавець не мав де їх зберігати. Тримав у закутку.
Своєю ідеєю щодо давньосховища Орест Фотинський поділився з впливовою на волинських теренах людиною, архієпископом Волинським і Житомирським Модестом, і знайшов у ньому однодумця й соратника. Клопотання владики Модеста про створення закладу, де б зберігалися цінні старовинні речі історичного та богослужбового значення, знайшло підтримку в церковних ієрархів.
Уже першого дня офіційного відкриття Волинського єпархіального давньосховища (15 травня 1893 року в Житомирі) до його фондів надійшло чимало цікавих старожитностей. Зокрема, рукописні книги Октоїх, Євангеліє (1636), низка видань Острозької друкарні, колекції археологічних знахідок, автографи відомих людей, як-от розпис Богдана Хмельницького з особистої колекції Фотинського.
Надалі давньосховище під керівництвом Ореста Фотинського примножувалося, стало центром духовно-просвітницького життя. Спочатку воно містилося у пристосованій будівлі на архієрейському подвір’ї, а через рік почалося спорудження власного будинку під музей і бібліотеку на ділянці, що належала Преображенському кафедральному собору.
Пам’ять у вцілілих експонатах
Згодом при давньосховищі відкрили велику бібліотеку, створили Волинське церковно-археологічне товариство, одним із напрямів діяльності якого стало видання «Волинського історико-археологічного збірника». Тут відбувалися конференції, читалися лекції. І до всього цього мав відношення Орест Фотинський, його називали душею музейного закладу.
1899 року Фотинський став делегатом ХІ Археологічного з’їзду від Волинського церковно-археологічного товариства. На з’їзді він організував виставку волинських старожитностей, виступив з науковими доповідями, був секретарем відділення історико-географічних і етнографічних старожитностей.
Ще одна заслуга Фотинського: у 1911 році Волинське єпархіальне давньосховище поповнилося експонатами Володимир-Волинської колекції (понад 100 рукописів та 500 стародруків) і стало одним із найбагатших музейних закладів України.
Музей активно діяв до 1915 року. Під час Першої світової війни частина його колекцій була вивезена і увійшла до фондів Харківського музею українського мистецтва. А на початку Другої світової, коли Фотинський уже відійшов у вічність, багато матеріалів давньосховища зникло безвісти. Лише незначна їх частина вціліла (нині — у Харківському історичному й Житомирському краєзнавчому музеях).
Ці збережені старожитності — пам’ять не тільки про минуле, а й про людину, яка заслуговує на високе звання хранителя історії — Ореста Фотинського.
Євген ЦИМБАЛЮК, краєзнавець.
Млинів
Рівненської області.
На знімку: Орест Фотинський.
Фото з архіву та автора.
Один із перших раритетів давньосховища — Острозька Біблія 1581 року.
