До редакції «Голосу України» зателефонувала пенсіонерка Світлана Миколаївна із проханням допомогти забезпечити її подругу... трамадолом.
І розповіла історію хвороби своєї знайомої, яку ми хочемо, щоб почули у вітчизняному МОЗ.
Розповідь Світлана Миколаївна розпочала словами: «Моїй подрузі 60 років, але вона ще жива...».
...Людмила Омелянівна мешкає в Бучі Київської області одна. В неї саркома четвертої стадії (рак кістки). Ось уже півроку жінка не піднімається з ліжка. Може лежати вона тільки на животі, зазнаючи жахливого болю. Родичі подбала про її побут, найняли доглядальницю. До Людмили Омелянівні приходить соціальний працівник. До 1 січня цього року регулярно приїжджала «швидка» — робила знеболювальні уколи. А перед Новим роком пенсіонерку відвідала дільничний терапевт і повідомила, що у зв’язку з реформою «Швидкої допомоги» її переводять «на уколи» до поліклініки. Мовляв, «швидка» вже не приїжджатиме колоти морфін. А поліклініка поки що не готова виконувати ці функції. Людмилі Омелянівні запропонували лягти до лікарні, де в умовах стаціонару їй зможуть робити знеболювальні «наркотичні» ін’єкції. Але пацієнтка відмовилася, побоюючись транспортування. Її кістки настільки крихкі, що хвора не може навіть повернутися в ліжку.
«Замість морфіну їй спочатку давали трамадол, — згадує Світлана Миколаївна. — Потім він закінчився. Я телефонувала й у поліклініку, й онкологічній медсестрі. Ніхто не відмовляє, але просять зважити на їхнє становище. Мовляв, медикаментів немає. От і бігають з порожніми руками. Давали Людмилі Омелянівні налбулфін і баралгітас, але це дуже слабкі препарати — не допомагають. Вона лежить і виє від болю. Допоможіть хоч хто-небудь!»