Старі методи керування не діють, а нові — ніяк не приживуться

Минулої осені дехто з металургів пригадував дев’яності. Річ у тім, що і тоді, і нині... лихоманило ринок металобрухту. Так само, як і колись, гальмування експорту сировини стало однією з причин падіння виробництва сталі у вересні минулого року на 8,3 відсотка. Мало того, забезпеченість металургійної галузі брухтом у жовтні, за оцінками Асоціації вторинних металів, становила мізерні 70 тисяч тонн, що спостерігали востаннє тоді, як його підміняли чавуном. Глава Асоціації вторинних металів Василь Гуреєв жалівся Прем’єр-міністрові Миколі Азарову: мовляв, у МЕРТ блокують експортні поставки сировини, фактично зупиняючи роботу заготівельних і переробних підприємств. Ситуація спантеличувала. Попри наявність у МЕРТ управлінь та департаментів з розвитку реального сектору економіки та нетарифного регулювання, до пізньої осені минулого року вивозили металобрухт за контрактами, які укладалися ще за посередництва скасованого Міністерства промислової політики. 

Виходило так, що старе міністерство розформували, а в новому ще не налагодили процес виробництва цінового регулювання. Непоміркованість рішення скасувати міністерство промисловості була очевидна. Тим паче, що на ці граблі вже наступали: свого часу міністерство перетворили на держкомітет, але зміна форми не поліпшила змістовності управління.

Я б ще сумнівався у тому, якби до причин минулорічних збитків металургійних комбінатів, окрім іншого, не відносив торгівлю сировиною на внутрішньому ринку за так званими корпоративними цінами. Трансфертне ціноутворення мінімізує фінансовий результат до оподаткування і є невід’ємною частиною схем з непродуктивного відпливу прибутків з метою уникнення оподаткування. Про це добре знають у МЕРТ, щокварталу навіть оцінюють обсяги такого відпливу. Проте істотно його скоротити не можуть або не хочуть: почасти через недосконалість законодавства, а головно тому, що це суперечило б інтересам всемогутніх власників промислових активів, які доклали руку і до кадрового забезпечення, і до розподілу повноважень виконавчої влади. Симптоматично, що тільки позаторік добігла кінця чергова держпрограма з підтримки вже приватизованої металургійної галузі, але це нічого не дало через слабкий попит на металопродукцію на зовнішніх ринках і майже ніякий — на внутрішньому.

Ще приклад. Погрози запровадити спецмито на легкові автомобілі почали лунати раніше, ніж пил осів на оргтехніку новоствореного МЕРТ. Зрештою, вони спонукали торік Росію запровадити утилізаційний збір на легковики, автобуси і вантажівки, імпортовані з України. (За іронією долі, чи не найбільше постраждав автобізнес на той час міністра економіки та торгівлі Петра Порошенка). Як наслідок, експорт легкових автомобілів на сусідній ринок миттю обвалився удесятеро! Нашу «відповідь Чемберлену» у вигляді зустрічного утилізаційного збору готувало Міністерство екології та природних ресурсів. Уряд фактично знехтував економічним обґрунтуванням МЕРТ, навіть при тому, що процедура узгоджень формально могла відбутися. Зрештою, зустрічний утилізаційний збір залишився у шухляді. Це свідчить про звуження урядом, власне, міністерських повноважень. Про підміну регуляторної системи управлінською, що нагадує навіть не дев’яності, а радянські часи ще й тому, що створює сприятливий грунт для корупційних схем.

Екс-міністр економіки Юрій Єхануров нещодавно припустив, що теперішні прорахунки в економічній політиці зумовлені легковажним ставленням наших олігархів до системи управління і планування на державному рівні. Мовляв, їм бракує реалізму. Мені ж здається, що навпаки. Просто, коли Прем’єр-міністр Микола Азаров закликає спиратися на п’ятирічні плани, олігархи сприймають це як данину французькому капіталізму, а не московському соціалізму. Зрештою, якщо тривалий час глава уряду не бачить проблем в економічному розвитку, то може, це йому бракує реалізму? Якщо справді так, то і це не дивно. Він пам’ятає, що в дев’яностих роках саме великий капітал металургійної галузі, приміром, врятував від остаточної руйнації вугільний сектор, відсторонивши посередницькі фірми від хижацької експлуатації шахт. Або про заслуги бізнес-груп у секторі машинобудування. Було й багато іншого позитивного, але це не усувало, а поглиблювало диспропорції у промисловому розвитку. І торік для падіння експортних поставок машинобудівної галузі виявилося достатньо російських вимог щодо утилізації транспортних засобів і претензій до якості вагонного литва.

Орієнтація на галузі з експортним потенціалом залишала без уваги урядів не менш важливу частину економіки — легку промисловість, продукція якої орієнтована на кінцевого споживача. На початку нового століття ми раділи десятивідсотковому приросту експорту на рік, а тим часом не мали доступу зі своїми напівфабрикатами на європейський ринок. Легка промисловість, ніби дзеркало, відбиває більшість типових проблем: високу собівартість продукції через подорожчання енергоносіїв, тіньовий експорт, нерівноправність у царині оподаткування, дорогі кредити, низький інноваційний потенціал.

Наукові концепції та дослідження про індикативні, інноваційні, кластерні, ще бозна-які підходи в управлінні охрестили «складськими», бо їх складували у шухляди, не читаючи. І резонно, адже поставляючи на ринок 0,1 відсотка високотехнологічної продукції, промисловість вже не мала іншого вибору, як тільки наздоганяти світовий експрес. Але виникала загроза чергової кризи або надходили чергові вибори — і вже було не до того. Власники великих бізнесів як не слухали колишній Мінпром, так не слухали вчорашній МЕРТ.

Підприємства допікають борги, корупція і невизначеність, тому фактично країна має розбалансовану економіку. Так само, як було двадцять років тому. І з тими само наслідками. Так, колектив Кременчуцького автоскладального заводу ще восени клопотався про поміркований акцизний збір на кузови своїх автомобілів. Мовляв, якщо його підвищити, то це спричинить зупинку виробництва, на якому зайнято кілька тисяч працівників. А вже в грудні через борги його визнав банкрутом Господарський суд Полтавської області за позовом одного з кредиторів. Хіба такого розвитку подій ми не проходили два десятиліття тому?

Знову пригадалися дев’яності.