Обсяги промислового виробництва за підсумками 2012 року не радують. Їхнє падіння зумовлено світовою кризою лиш почасти, здебільшого це — результат системних прорахунків у економічній політиці за останнє десятиріччя. В гірничо-металургійному секторі та металургії — у тім числі. Якщо гірничорудні підприємства спромоглися втримати видобуток мінеральних ресурсів на рівні 2011 року, то металурги обвалили свій випуск.

 

Багаторічне ігнорування модернізацією виробничого устаткування та розвитком нових технологій вже не дає змоги нашим приватизованим металургійним комбінатам витримувати конкуренцію на зовнішніх ринках ані за цінами, ані за якістю продукції. 

За попередніми даними, виробництво загального прокату торік знизилося на 9 відсотків проти попереднього року — до 28,957 мільйона тонн, сталі — на 7 відсотків, до 32,397 мільйона тонн, чавуну — на 1 відсоток, до 28,513 мільйона тонн.

Випуск труб скоротився на 9 відсотків, метизів — на 19, коксу — на 3 відсотки. Отже, країна істотно скоротила випуск основних видів металопродукції.

Скорочується і експорт, тоді як потенційні можливості для докорінного оновлення на піку цін і світового попиту на метал уже позаду. Серед нерайдужних середньострокових перспектив — скорочення виробництва сталі до рівня 26 мільйонів тонн на рік, а ще позаторік виплавляли 35,3 мільйона тонн сталі, і за цим показником Україна посідала восьме місце у світі.

Держава фактично втратила контроль за розвитком стратегічно важливих секторів економіки, попри це неефективні приватні підприємства підтримуються фінансово, а механізм націоналізації не діє. Основні ж фонди державної власності, які вціліли під час безцеремонної приватизації у 90-ті роки, цікавили низку департаментів МЕРТ і на той час Агентство з корпоративних прав здебільшого як джерело майнових дивідендів або цегла для побудови приватних монополій.

Усе це породжує системні прорахунки в управлінні українською економікою, які призвели з одного боку — до дезорганізації раніше чинних механізмів влади без створення їм адекватної заміни. З другого — до заповнення вакантних і новостворених управлінських структур некваліфікованими та некомпетентними кадрами. Очевидно, що МЕРТ не справляється з покладеними на нього функціями, які до нього виконувало Мінпромполітики. Але де пропозиції щодо поліпшення інвестування у промисловості?

Недолугі спроби регулювати заготівлю і збут українського металобрухту торік ледь не довели цю сферу до колапсу. 

Експорт вторинних металів міг би становити 900 тисяч тонн, що рівнозначно, за підрахунками експертів, 180 мільйонам доларів США недоотриманих валютних надходжень, у перерахунку на експортне мито — 6,6 мільйона євро бюджетної виручки. Але він також обвалився. 

Поставки металобрухту на підприємства за минулий рік знизилися на 26 відсотків. 

За такої динаміки металургійний сектор не зможе розбуркати своїми поставками ділову активність будівельної промисловості, машинобудування та інших галузей економіки. Навіть при тому, що цього року металургійні підприємства планують збільшити виробництво загального прокату до 31 мільйона тонн і сталі — до 34,3 мільйона тонн, внутрішній ринок придбає, за висновками експертів «Укрпромзовнішекспертизи», щонайбільше 8,6 мільйона тонн металопродукції. 

Отже, ігноруючи внутрішні резерви, ми гальмуємо розвиток своєї промисловості.

Валерій МАЗУР, міністр промисловості України 1995—1997 років.