Про проблему донеччанина Олександра Бандуренка «Голос України» уже писав (стаття «Мене просто «взули» в номері за 29 травня 2012 року). Чорнобилець, інвалід І групи, півтора року б’ється за квартиру, яка йому належить відповідно до указу Президента від 2010 року, виданого до 25-річчя аварії на ЧАЕС.
Документ чітко заявляє: «Передбачити під час доопрацювання проекту Закону про Державний бюджет України на 2011 рік кошти... на будівництво (придбання) житла для... громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують поліпшення житлових умов, насамперед... інвалідів І групи, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою». Олександр потрапляє до цієї категорії, але донині мешкає у двокімнатній квартирі разом із дружиною та сім’єю доньки.
Навесні минулого року чорнобильця ошелешили: указ перестав діяти 2011 року, квартиру Бандуренко вже не отримає. Олександр обривав телефони урядової «гарячої лінії», і якісь зрушення сталися: на початку червня виконком райради запропонував розглянути «можливість одержання однокімнатної облаштованої квартири, розташованої на першому поверсі...» Перший поверх — не просто примха Олександра, він — інвалід-візочник, навіть у під’їзд йому складно заїхати самостійно. Щоправда, номера квартири в документі не вказали. Через декілька тижнів пояснили це технічною помилкою та уточнили: «...виділено однокімнатну квартиру на четвертому поверсі...» І це в будинку без ліфта!
Приголомшений чорнобилець оббивав пороги кабінетів міських чиновників і, зрештою, написав у Кабмін і в адміністрацію Президента. Олександра обурило, чому так зухвало ігнорують президентський указ, хоча у всьому Донецьку «аж» два інваліди-чорнобильці І групи.
Відповідь з адміністрації Президента надійшла наприкінці серпня. Чиновники повідомили: «Звернення... відправлено на розгляд за належністю до Донецької обласної державної адміністрації...» — мовляв, це не в їхній компетенції. Через день надійшла відповідь і від обласних чиновників. У документі зазначено номер Бандуренка у черзі на квартиру серед чорнобильців, сказано, що у жовтні 2011 року «...було відкрито асигнування з державного бюджету на придбання житла чорнобильцю-інваліду І групи... Квартиру було придбано за рахунок коштів місцевого бюджету». Причину такої державної щедрості не вказано: виділили, і все, чому лише одному — невідомо.
Далі докладно розписано, скільки виділяється грошей на поліпшення житла чорнобильців і резюмується: «Виконавчі комітети міст і районів самостійно ухвалюють рішення щодо персонального придбання житла відповідно до черги». І у всій цій «грамоті» жодного слова про указ Президента!
Незабаром Бандуренку відписалася і районна влада: «На сьогодні житлова площа на першому поверсі в районній раді відсутня».
У вересні Олександр потрапив на захід за участі донецького міського голови Олександра Лук’янченка. Зневірений чорнобилець розповів голові про невиконаний указ Президента. Наступного дня Бандуренкові передзвонили з міськвиконкому, потішили: відтепер питання взято на контроль самим Лук’янченком, необхідно лише час від часу телефонувати, дізнаватися про хід справи.
Інвалідові відповіли тільки 4 грудня: «У наданні житла відмовлено, відповідь отримаєте пізніше». У листі з міськвиконкому знову перераховувалося безліч цифр, і знову жодного слова про президентський указ. Коли Бандуренко подзвонив туди, йому пояснили, що згадувати цей документ чомусь «неетично».
14 грудня в Україні вшановували учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У спеціальному зверненні Президент Віктор Янукович пообіцяв: «Я й надалі контролюватиму процес своєчасної і повної реалізації положень законодавства, а також власних ініціатив щодо забезпечення соціальної захищеності учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції...» Але Олександра Бандуренка мало тішать такі заяви.
Коли матеріал уже було підготовлено до друку, Олександр Бандуренко зателефонував до редакції та повідомив, що вже не має змоги одержувати за рецептом безплатне знеболювальне — трамадол: «В аптеці сказали: «Все, грошей на вас уже немає». А мені необхідно 90 таблеток на місяць. Я і так майже всю пенсію витрачаю на медикаменти. Тепер доведеться викладати додатково 220 гривень на місяць за ліки».
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
