Мальовану енциклопедію народних свят і традицій створив самобутній художник із Полтавщини Михайло Онацько. На його картинах, виконаних в оригінальній авторській манері, — Щедрий вечір, Водосвяття, Великодні та Купальські свята, новорічні, весільні, ярмаркові гуляння. Зачерпнувши у своє серце на хуторі Хоменки, біля Диканьки, де він народився, любові до рідної землі, художник малює закликання весни, лелечини, обжинки, сватання.
Найулюбленіша тема — Різдво, виткане з дитячих спогадів, коли він маленьким ходив колядувати й щедрувати, маланкувати на рідному хуторі. Звідси, з батьківської хати, сільських буднів, після яких свято по-особливому радісне, — його сюжети й образи.
Різдвяний цикл Михайла Онацька, а це понад сто картин, по-гоголівському колоритний і радісний. Чимало полотен, на яких — ватаги щедрувальників, що йдуть від хати до хати віншувати господарів, звіздарі з вертепом, сакральні дійства: приготування куті, носіння вечері хрещеним батькам, обсипання та прославляння Святої родини і маленького Ісуса, автор підписує рядками з пісень, прислів’ями, примовками, зібраними у Диканьському і Шишацькому районах. Великого значення художник надає деталям обрядодії, архітектури і одягу. У нього чепурні хатки під соломою, сільські церкви, вітряки, засніжені левади одухотворені, вони наче вбрались до свята і самі йдуть щедрувати.
Коли художник років двадцять тому, після того як попрацював пастухом, будівельником, піонервожатим, узявся за пензля, щоб намалювати Різдвяну ніч, Щедрий вечір, Водосвяття, — зрозумів, що не знає, як точно передати глибину і самобутність свята. Тому почав розпитувати про давні традиції рідних і односельців, збирати й записувати спогади старих людей, перечитав твори Миколи Гоголя, тоді й знайшов потрібні знання про патріархальні звичаї Полтавщини.
— Готуватися до Святвечора у наших селах розпочинали у грудні, — каже Михайло Олександрович. — Дошивали нові сорочки, білили хату, а до Василя і Маланки мазали піч. На покуті виставляли дідух, його подекуди обв’язували тканим чоловічим поясом або ж рушником-божником. Ще до світанку в переддень свята палили сім полін, які заготовляли сім тижнів, на цьому вогні готували дванадцять пісних страв до Святої вечері, обов’язково кутю і борщ із вушками. Перед Богоявленням, 18 січня, справляли Багату кутю. Колядували й щедрували на хуторі, — продовжує розповідь художник, — аж до Йордані, а то й до Стрітення. Та найвеселішими були колядки на Різдво і Щедрий вечір, коли у кожну хату заходила Маланка з «почтом»: Козаком, Дідом і Бабою, Журавлем, Козою, Ведмедем.
— Цікаво, — продовжує художник, — що у різдвяних віншуваннях, колядках і щедрівках із сивої давнини, з часів сонцепоклонництва і до наших днів збереглися стародавні звичаї закликання багатого урожаю. Серед щедрівників на Маланку є й орач, який носить за собою чепіги від плуга. Ще один сакральний ритуал — обсипання святих образів, осель зерном і примовляння: «Сійся, родися, жито-пшениця, всяка пашниця, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб було краще, ніж торік».
Усе багатство народних зимових традицій відображене в картинах «Нова радість стала, яка не бувала», «Щедрий вечір», «Маланка колядує», «На хуторі біля Диканьки» та багатьох інших роботах художника.
«Щоб було вам в ложці, мисці і в колисці».
«На хуторе Хоменки».
«Маланка колядує».
