Постать Євгена Сверстюка засвітилася серед пітьми тоталітарної ночі. Його голос почав звучати тоді, коли мільйони застрашених мовчали. Був одним із перших, кого потім назвуть шістдесятниками. Його громадянська відвага коштувала йому 12 років концтаборів і сибірського заслання. Але неволя не лиш не зламала цього чоловіка, а викристалізувала з нього велетня національного духу. Своїм правдолюбством, непримиренністю до зла він виборов собі честь називатись совістю нації.

Через його серце і розум проходили чи не найважливіші, життєдайні зв’язки українського суспільства. Він зв’язував розірване ворогами життя поколінь на своїх культурологічно-історичних вечорах, у своїх книгах, публікаціях, радіо- і телевиступах.
Він народився на Волині, але тему правди про голодомор ніхто так органічно не вів, як він. Пан Євген сердечно і з великою шаною ставився до Джеймса Мейса, знаходив і пускав в світ такі книги, як книга Д. Гойченка, які повертають пам’ять, навертають до каяття, до Бога.
Він виставляв суспільству притаманну йому високу духовну планку життя, розуміючи, що тільки за такої умови країна буде. Робив це єдністю свого слова і свого діла, філософії і життя. Ще в 1989 році Євген Олександрович говорив: «У нас зовсім нема іншої зброї, крім моральної. Якщо не будемо вищі морально — нас і не помітять. Якщо будемо штовхатися ліктями на чужому ярмарку — проти нашого одного знайдеться сто. Якщо будемо слугуватися лукавим і неправдивим словом — у них знайдеться тисяча слів. Ми можемо перемогти тільки тією силою, якої у них нема: силою білої ворони, яка не каркає і не краде...». Сьогодні суспільство вже після двох Майданів доросло, особливо молодь, щоб читати його «Блудних синів України», повернення яких вона чекає.
Уся його життєдайність ішла від віри. Тихої, непомітної, але глибокої, глибокої: «До мене та віра повернулася раптом, і на душі стало так легко, що всі ігри в ідеологічну лояльність чи індиферентність відійшли в минуле разом з поняттям «свобода як усвідомлена необхідність»... Який високий світ свободи прийшов до мене в мою камеру». І стає зрозумілою його звитяжна, офірна 25-літня робота з невеличкою групкою однодумців у філософсько-релігійному часописі «Наша віра». Він був знаний у культурному, науковому середовищі і на Сході, і на Заході, достойно представляючи Україну за кордоном.
Життя і творчість Євгена Сверстюка — визначне явище в українській історії. В епоху капітуляції багатьох людей науки і культури перед, як їм здавалося, непереборною силою Зла, в час виправдання внутрішнього рабства вже без зовнішніх кайданів — лунав і лунає над Україною його чистий голос, як моральний камертон, що знаходить відгук в українському суспільстві.
Зірка Євгена Сверстюка висока і світить вона українцям мерехтливим світлом ідеалізму і офірности. Світить і зі сторінок його книги «На святі надій» та багатьох інших книг.
Чекання свята, прагнення животворити, оберігати і творити свято, — це визначало життєвий стиль Євгена Олександровича.
Сам будучи гнаним за правду, своє життя він присвятив наближенню цього свята Україні.
Даруй йому, Господи,  Царство Небесне!
Підписи:
Айрікян Паруйр, Білокінь Сергій, Бровко Віктор, Васюник Іван, Голуб Олена, Горбаль Микола, Горинь Богдан,  Жук Ігор, Захаров Євген, Зінкевичі Осип і Надія, Зісельс Йосип, Калинець Ігор, Каплун Володимир, Караванський Святослав, Ковальов Сергій, Ковцун Ореста, Копійка о. Валерій, Куценко Григорій, Маковійчук Гриць, Маркосян Размік, Мармус Володимир, Маринович Мирослав, Матвійчук Леся, Матвіюк Кузьма, Мороз Раїса, Муратов Микола, Овсієнко Василь, Орлов Юрій, Пестов Віктор, Плахотнюк Микола, Попадюк Зорян, Попелюх (Стус) Валентина, Просяник Тамара, Різників Олекса Рогинський Арсеній, Розумний Тарас, Руденко Раїса, Русин Іван, Санникова Єлена, Самуляк Надія, Семків Ростислав, Сеньків Володимир, Симуха Настя, Смирнов Олексій, Сокульська Орися, Сугоняко Олександр, Чорновіл Богдан, Чорновіл Валентина, Шабатура Стефа, Шевченко Олесь і безліч імен...