З такою ситуацією зіткнулись ті, хто не встиг вчасно оформити папери. Невже праця пропала даремно

Якщо спробувати виокремити минулорічні найвагоміші аграрні події, то сміливо можна назвати урядову постанову про виплату дотацій за вирощених телят. Для цього є кілька причин. Насамперед благородна мета цієї акції — втримати і навіть наростити поголів’я худоби, чого не вдавалось зробити протягом кількох останніх десятиліть. З другого боку, власники худоби нарешті відчули, що держава таки хоче допомогти їм і підтримати матеріально. Можна по-різному оцінювати суму в тисячу гривень за те, що протягом п’ятнадцяти місяців довелось важко працювати, поки теля підросло, але і ця тисяча для селянської родини на дорозі не валяється. Шкода тільки, що її не вдалось отримати всім, хто все-таки вигодував худобу.

Роботу не закінчено, а документи реєструй

Саме з такою ситуацією зіткнувся 76-річний Іван Вигонський із села Дідківці, що у Білогірському районі на Хмельниччині. Чоловік пильно стежить за новинами та публікаціями в газеті, тому одразу звернув увагу і на саму постанову, і на ті дискусійні моменти, що виникли з її прийняттям. «До появи постанови багато власників худоби успішно реалізовували молочних телят. Це правда. Але правда і те, що багато телят залишалось. Люди без всякої дотації вирощували великоваговий молодняк, щоб отримати більшу копійку», — поділився своїми думками в листі до редакції Іван Парфенович. А далі розповів про те, що й сам вирішив дотримати теля до п’ятнадцятимісячного віку, щоб потім оформити документи і отримати свою тисячу.

Згаданого віку тварина досягла на початку серпня. Тож неважко підрахувати, що рішення не різати теля господар прийняв ще задовго до ухвалення урядового документа про підтримку. І це значить, що ні на які гроші не сподівався. Але ж чому не скористатись шансом, коли урядовці подарували його? До того ж Іван Парфенович почув, що оформляти документи можна до першого грудня минулого року.

Ось це і спантеличило чоловіка. Бо коли пішов за довідкою до сільради, почув: вам дотація не належить, бо бик переріс. Кинувся телефонувати у різні консультаційні пункти, але й там те саме: дотацію можна оформити лише до досягнення твариною п’ятнадцятимісячного віку. Далі — зась.

Чоловік був вражений:

— Виходить так, роботу ще не закінчено, а документи вже треба реєструвати. Хіба має бути не навпаки? Що поганого в тому, що моє теля переросло? Між іншим, воно і тепер живе та здорове, набирає ваги. Хіба не цю мету переслідувала урядова постанова? Але замість того, щоб отримати гроші, я опинився у порушниках закону. І для таких як я навіть роз’яснення в газеті надрукували під промовистим заголовком «Якщо теля переросло». З усього виходить, що грошей мені не побачити.

Можна зрозуміти розчарування селянина. Бо ж і натрудився, і гарний бик у хліві стоїть, і чимало сусідів своєю «телячою» тисячею вихваляється, а він — ні з чим? У відчаї попросив навіть редакцію, аби якось вплинули на чиновників із міністерства, і ті дали таки згоду на дотацію. Тим паче що і здоровий глузд, і проста дядьківська мудрість підказують: він на неї заслужив.

Хоча суми нараховані, гроші отримали ще не всі

Однак здолати бюрократично-законодавчі бар’єри непросто. Не так через чиновницьку впертість, як через не до кінця продуману букву закону. Коли про проблему дізнались в обласному департаменті агропромислового розвитку, теж розвели руками: ніхто не візьметься оформляти дотаційні документи, якщо це суперечить постанові. З дуже банальної причини — за порушення доведеться відповідати. А в постанові якраз ні слова, що робити, коли вік тварини хоч на день вищий від вказаного. Документи ж справді можна було подавати до першого грудня. Своїм шансом на дотацію в Хмельницькій області скористалось майже 25 тисяч людей. Причому дехто оформляв її кілька разів, бо утримував не одне теля. При цьому загальна сума перевищила 18 мільйонів гривень. Правда, гроші отримали не всі. В департаменті хоча цифру не уточнили, проте зауважили: борг у кілька мільйонів ще є. Переважно перед тими власниками худоби, хто оформляв документи в останні місяці дії постанови. Однак сподіваються, кошти таки знайдуться.

А от чи передбачаються подібні виплати і в нинішньому році, поки що сказати не беруться. Адже дія старої постанови закінчилась з початком грудня. Для її подовження необхідне нове рішення Кабміну. Коли воно буде прийняте, на місцях не знають. Однак зрозуміло, що виплати та їх розмір залежатимуть насамперед від того, чи знайдуться для цього гроші у бюджеті. А його надто щедрим назвати не можна.

Лишається припустити, що саме фінансово-бюджетні проблеми обмежили дію ще однієї урядової постанови, спрямованої на розвиток та підтримку тваринництва. Прийнята наприкінці минулорічного вересня, вона стосувалася змін до порядку використання сум податку на додану вартість, сплачених переробними підприємствами до спеціального фонду державного бюджету. Простіше кажучи, передбачалися дотації за м’ясо тварин, що пішли на забій. Зокрема,  за здану велику рогату худобу масою не менш як 330 кг передбачалась «винагорода» в розмірі 2,5 гривні за кілограм живої ваги. Причому, власник худоби на дотацію міг претендувати незалежно від того, чи отримував доплату за утримання молодняку. Пропозиція, поза сумнівом, цікава. Особливо з огляду на те, що селяни не перестають скаржитись на низькі закупівельні ціни. Адже теперішні 14—15 гривень за кілограм живої ваги ВРХ господарі худоби вважають просто здирництвом.

Але постанова так і не запрацювала. Як кажуть чиновники, не був розроблений механізм для дії цього документа. Насправді неважко припустити, що наприкінці року в бюджеті не знайшли коштів на подібні витрати.

Інвестиції дармові чи стратегічні

Влітку минулого року, коли тільки почала діяти дотація на молодняк, чимало селян ставились до неї з недовірою і не поспішали оформляти документи. За кілька місяців люди переконалися: гроші таки виплачуються. Хоча стверджувати, що фінансова підтримка виконала саме стимулюючу функцію, доволі проблематично. Селяни встигли охрестити дотаційну тисячу гривень «дармовими» грошима. І це означає, що на них ніхто особливо не сподівався. Та коли дають — чому б не взяти? Утім, на Хмельниччині державну дотацію виплачено на утримання майже 37 тисяч голів. Якщо врахувати, що в області налічується близько 150 тисяч корів, стає зрозумілим, що переважна більшість молодняку все одно ішла під ніж. Чому?

Причини різні. Для когось виявилося значно вигіднішим продати за добру ціну молочне теля, не чекаючи падіння закупівельних цін. Адже серед сільського населення переважно люди старшого віку — доглядати за худобою їм просто не під силу, і тут не зможуть спокусити жодні доплати. А хтось просто встиг зарізати теля ще до того, як з’явився урядовий документ.

Підрахувати, скільки господарів залишило молодняк підростати саме завдяки отим майже 20 дотаційним мільйонам гривень, практично неможливо. Такої статистики просто не існує. Виходячи із цього, логічно виникає кілька запитань.

Насамперед, яким же був економічний ефект від інвестованих у тваринництво таким способом бюджетних коштів? Чи справді виправданою, а головне — перспективною є така політика? І чи буде вона продовжена нинішнього року?

Бо якщо мова йде про реальне збільшення поголів’я, зростання доходів селян і насичення вітчизняного ринку дешевою продукцією, то таку справу потрібно продовжувати без усяких затримок і зупинок. А якщо дотація не є нічим іншим, як своєрідною подачкою для збіднілих мешканців глибинки, то це зовсім інша справа.

Не берусь давати жодних оцінок і відповідей на подібні запитання. Але це зовсім не означає, що всі ми, навіть ті, хто не має жодного стосунку до тваринництва, не хотів би почути їх. Бо мова йде не просто про те, чи залишиться жити новонароджене теля, а про те, чи має перспективи українське тваринництво. І чи здатна держава відродити його.

 

Хмельницька область.

Фото автора.

З пошти

Хочете дешевшого м’яса? Купуйте бика...

Шановна редакціє!

Звертається до вас постійний читач, житель села Адамівка Березнівського району Рівненської області Володимир Філінський.

Я доглядаю корову, бика на 560 кілограмів, теличку, курей, гусей. Бика хочу продати, але за нього заготівельники дають по 14—15 гривень за кілограм живої ваги. Це для мене зовсім невигідно. Бику вже півтора року, у нього вкладено багато праці. Забити таку тварину й везти на базар у велике місто близько 300 кілограмів м’яса, щоб продати за один день — нереально. А треба платити за довідки, транспорт, місце на базарі. Ще — тому, хто розрубає тушу, та й без помічника не обійтись... Для мене то тільки збитки. Тому є одна пропозиція. Може, є люди, які хочуть дешевшого, ніж на базарах, м’яса. То нехай згуртуються дві-три чи більше сімей і куплять у мене бичка по 18 гривень за кілограм живої ваги. М’ясо вийде не дорожче як по 35 гривень за кілограм. Покладуть у морозильник — вистачить надовго.

Думка фахівця

Василь Борилюк, начальник відділу тваринництва департаменту агропромислового розвитку Хмельницької ОДА:

— Те, що в бюджеті знайшлись кошти для підтримки селян, важко переоцінити. До того ж жодних перешкод для отримання допомоги ніхто не створював. Якщо і траплялись такі випадки, коли люди не отримали дотацію, то це тільки через те, що вони вчасно не оформили документи відповідно до вимог постанови. І тут варто винуватити не так власників тварин, як погану роботу влади на місцях. Там, де сільські голови спрацювали оперативно, детально роз’яснили всі правила, жодних проблем не виникало. А дехто із сільських голів чи то байдуже поставився до роботи, чи просто злякався її. Адже багатьом чи не вперше доводилось оформляти документи, за якими потім проводилось бюджетне фінансування. Тож і боялись припуститись помилок, за які потім доведеться відповідати. А в результаті постраждали односельці. Сьогоднішні проблемні ситуації мають стати уроком на майбутнє. Бо подібний принцип дотування, очевидно, діятиме і надалі.