Енеїда, знову перелицьована

У чому річ? А в тім, що столичний Будинок письменників, вірніше, колишнє керівництво Національної спілки письменників України, свого часу здало в оренду в підвальному приміщенні цього будинку колись знамените письменницьке кафе «Еней». А вже тепер письменники змушені судитися з орендарями, які стали почуватися тут господарями і претендують на щось більше, аніж оренда.

— Рік тому до керівництва Національною Спілкою письменників прийшла нова команда, яку очолив Віктор Баранов. Ця команда почала робити певну ревізію спілчанських справ, що триває й досі. Ревізія зайшла в безкінечні судові засідання стосовно неправомірної передачі письменницького майна несумлінним орендарям. От і саме приміщення Спілки сидить на пороховій бочці. Нерозумно, невигідно укладена угода про оренду дозволила орендарям нахабно поводитися. Одне те, що дозволили знищити письменницьке кафе «Еней», його неповторні розписи на стінах, його внутрішнє стильове облаштування. Крім того, цей будинок є унікальним пам’ятником архітектури ХІХ століття. Він стоїть на Банковій, №2, неподалік від приміщення адміністрації Президента України. Здавалося б, навіть ця обставина могла спонукати до скромності в діях. От, ви, звичайний водій, спробуйте звернути на Банкову з Інститутської — вас зупинять, але клієнти ресторану заїжджають сюди безперешкодно. Ми захищаємо будівлю від орендаря, який нахабно розпоряджається тут. Взяли в оренду підвал нашого будинку й усе там перекаблучили на свій розсуд. Більше того, захопили ледь не все подвір’я, розгорнувши там без погоджень і законних дозволів шатра ресторану «Сад» — корчми для багатіїв, звичайній людині, письменнику в тому числі, випити тут чашку кави немислимо, це дуже дорого. Отже, вони розширили цю ресторацію на вулицю і почали роботу в підвалі, куди нас не допускають. Що там будують — невідомо, може, бомбосховище, звідки нам знати... Добудовами повністю затулили наші вікна першого поверху, денного світла в актовій залі вже нема. Але ж це — історична пам’ятка, не можна так чинити. Ми ж орендодавці, то нас хоча б до відома треба поставити — що там робиться і чому будинок ходором ходить і скло у вікнах від того лопається? 

Ми намагаємося зараз перевести це у правові рамки. Наші сподівання — на гласність і громадську думку. Будемо також звертатися до народних депутатів нового скликання. Бо, втративши майно, Спілка перестане існувати. Бо де вона візьме гроші, скажімо, на соціальний захист письменників? А це 60 відсотків — старі люди, діти війни, інваліди. Держава їх кинула напризволяще. Вони просто животіють. Ви не уявляєте, як живуть старі письменники в регіонах. Ми повинні їм дати звідкись копійку. А де її взяти? От, зокрема, з оренди й отримуємо ці гроші на соціальну допомогу. Та й Будинок літератора — не просто для краси, тут щодня відбувається іноді по три-чотири літературні та інші акції, в тім числі міжнародні. До того ж дуже пахне від цієї справи звичайним рейдерством, яке вже залило сала за шкуру багатьом співвітчизникам. І, подумаймо, йдеться про можливе захоплення рейдерами одного із символів нашої незалежності: тут, у Будинку письменників, народжувався Народний рух України, тут переживала своє народження свобода слова, думки, тут істинний штаб української духовності.

— Ми є юридичними радниками НСПУ і ведемо всі справи Спілки. Після того, як змінилось керівництво НСПУ і обрано В. Баранова на посаду голови Спілки, ми, як запрошені юристи, почали проводити аудит всіх документів, що підписані по всіх об’єктах Спілки. Виявилось, що в Будинку письменників, у пам’ятці архітектури, що на вул. Банковій, 2, перебуває ресторан — на підставі договору оренди частини підвальних приміщень цього будинку (колишнє кафе «Еней»). В договорі оренди не було зазначено, яким чином використовується орендарем земельна ділянка поруч з будинком. Була тільки одна фраза, що Спілка повинна допускати до приміщення працівників ресторану. 

Ми пояснили орендарям, що не розуміємо, на яких підставах вони все це добудували, і запросили відповідні документи. Вони відмовилися надати нам ці документи, надали лише частково. Виявилось, що, крім договору оренди, попереднім керівництвом Спілки був укладений такий собі договір на реконструкцію. До того ж у цьому договорі йшлося тільки про реконструкцію лише орендованих приміщень — 390 квадратних метрів. Тобто про те, що до будинку, який є пам’яткою архітектури, приліплять якусь прибудову, не йшлося. А тепер орендар пред’являє в суді додаткову угоду до цього договору на реконструкцію — про те, що їм відійде половина приміщень, які вони реконструюють. Ще раз підкреслюю: не йдеться про будь-які прибудови. Що ми маємо на даний час? Маємо спотворену (і далі спотворювану!) пам’ятку архітектури — до неї зроблено прибудову, на яку Спілка не давала дозволу. Ми не знаємо, що зробили в нас у підвалі, бо ніяких документів ми не підписували — ні на реконструкцію, ні на ремонт, ні будь-яких інших. Більше того, є акт про правопорушення, який складено Головним управлінням охорони культурної спадщини КМДА (а здача в оренду пам’ятки архітектури потребує дозволу цього управління). Там зазначено: є порушення в тому, що не було отримано згоди того органу навіть на здачу приміщення в оренду. Порушення і в тому, що були проведені ремонтні роботи, і в тому, що орендар захопив земельну ділянку під облаштування літнього майданчика. Там у дворі був садок, його перетворено на літній майданчик ресторану, на цьому майданчику, окрім дерев’яного настилу, встановлено малі архітектурні форми — бетонні конструкції, що стоять, до речі, над трубою теплопостачання. А з цього приводу є припис «Київенерго» — на охоронній зоні теплотраси встановлювати МАФи не можна. Парадокс ситуації в тім, що реконструкція була начебто погоджена з Міністерством культури. Але дуже дивно: за документами, наданими нам фірмою-орендарем, будівельні роботи на цьому об’єкті почалися раніше, аніж одержано дозвіл з Мінкультури. Питання: чи розібралось у цій справі міністерство? Юрист Мінкультури  стверджує, що в наданих їм документах не йшлося про розширення площі. Це ще треба з’ясовувати.

Більше того, тепер у суді якась будівельна компанія, що робила там ремонтні роботи, пред’явила позов до нашого орендаря: мовляв, оскільки ви з нами не розрахувались, то ми хочемо визнати право власності на все збудоване за собою. Наш орендар — така собі фірма «ТОВ Банкова 2», подає зустрічний позов до цієї будівельної компанії про визнання за ними права власності на частину цієї будівлі! При тім ми, власники, в судовому процесі виступаємо тільки як третя особа!  Тобто: вони між собою намагаються визнати право власності на чуже майно — майно Національної Спілки письменників. На даний час у нас кілька позовів: ми оскаржили договір оренди, оскаржили й договір на реконструкцію, цілком незаконну. Ми оскаржили дії Мінкультури із затвердження проекту — якщо він взагалі є, бо його нам не надає ні Мінкультури, ні наш орендар. Вони не тільки впевнені, що їм тут належить право власності, — вони претендують на 250 метрів площі будинку на Банковій, 2, при цьому не визначають, де саме! Це дуже «цікаве» формулювання!

— Ви скажете: яка різниця, там, де будують ресторан, раніше теж була не духовна святиня, а кафе «Еней»! Ну, все-таки то не був рядовий харчовий заклад, а частина літературного процесу, легендарний осередок письменницького побуту. Ми це вже втратили. Але тепер ідеться про долю цілого Будинку літераторів. У нас є Постанова Кабміну №1058 1998 року про передачу будинку у власність Спілки письменників. А в статуті Спілки записано: відчуження майна або передача в оренду відбувається тільки з дозволу керівних органів Спілки — з’їзду або ради. Такого дозволу не було. Тим часом орендарі захоплюють частину території, роблять незаконну прибудову до пам’ятки архітектури — без усіляких погоджень та дозвільної документації. От нададуть документ, що вони вклали в поліпшення ресторану 10 млн. доларів, а балансову вартість всього будинку оцінять у 50 млн. доларів. А далі п’яту частину будинку відсуджують на свою користь і стають співвласниками. Оце і є реальна загроза, з якою ми боремося.

...За Котляревським, після того, як греки зробили з Трої скирту гною, Еней, «зібравши торбу, тягу дав». На відміну від нього, мешканцям Будинку літераторів нема куди «давати тягу»...