Гуртожиток Городищенського державного аграрного коледжу збудовано у 80-х роках минулого століття: корпус для дівчат, другий — для хлопців.

— Приміщення розраховано на 220 місць. На жаль, нині його заповнено наполовину, — зазначає заступник директора Світлана Андрійченко. — Кількість мешканців зростає під час сесії заочників.

Діти за проживання платять 120 гривень на місяць. Вони користуються електроприладами, комп’ютерами, Інтернетом, супутниковим телебаченням, бібліотекою. Крім того, в гуртожитку є кімнати для відпочинку, в яких телевізор, DVD-проектор, музичний центр, комп’ютер, більярд...

Життя тут вирує, як у великому вулику. Кімнати — двомісні. Зазирнувши у них, розумієш, що гуртожиток — країна контрастів. Як видно пана по халявах, так з порогу видно, хто і який господар у домі.

— У дітей хазяйновитих, з благополучних сімей, у кімнатах зразковий порядок і затишно, — продовжує Світлана Андрійченко. — А якщо з дитинства не навчили мити посуд і заправляти ліжко, то в підлітковому віці вже важко перевиховати. Фізичне становлення, відсутність контролю з боку сім’ї поєднуються в цей час із браком життєвого досвіду, знань, з нестійким світоглядом. Тому адміністрація з членами студради постійно проводять рейди, а також конкурси на кращу кімнату тощо.

Щодо умов проживання у дітей серйозних нарікань не чути. А ось щодо так званої благодійної допомоги...

Непорозуміння між батьками та керівництвом закладу розпочалися з першого вересня. Саме тоді повідомили їм про необхідність внесення «добровільно-примусової» суми. Начебто з кожного першокурсника вимагали по 500, а з тих, хто вступає на бакалавра, — 2000 гривень. Розповідали і про збір за подачу документів.

Директор коледжу Іван Хоменко визнає, що благодійні внески з учнів беруть, але звинувачення в поборах відкидає. Каже, що це вимушена необхідність.

— По-перше, кошти всі здають добровільно, — переконує Іван Іванович. — Вони вносяться через банк на окремий рахунок і використовуються на розвиток закладу. Не беремо грошей з малозабезпечених, сиріт, дітей з багатодітних родин тощо.

Директор пояснює, що в коледжі навчаються в основному неплатоспроможні, а фінансування мінімальне. Як і зарплата у викладачів, котрим не вистачає навантаження, бо бракує студентів. А цього року у керівника додалося головного болю — держава зобов’язала збільшити стипендію студентам, не профінансувавши заклад.

Ситуацію ускладнює те, що коледж не набирає достатньої кількості студентів. Керівник намагається розв’язати проблему єдиним доступним йому способом — перекладає її на батьків, чиїм дітям збільшено стипендію.

Черкаська область.

ТВІР ТИЖНЯ

У гуртожитку свиня

У гуртожитку студенти,

Полічивши гроші,

Одне одного питають

Про діла «хороші»:

Як без жодної копійки

Далі будем жити?

Один каже: «Треба, друзі,

Свиню заводити!»

«Як свиню?» «Свиня — це м’ясо

І смачненьке сало.

Що з’їмо, а що — на ринок:

Коштує немало!»

«Ну, ви зовсім подуріли!

Це ж така робота,

А до того бруд та сморід

Та страшна гидота.

Уявіть-но, як це буде —Навкруги воня!»

«Ну то й що? Адже ми звикли —Звикне і свиня!».

Вероніка ДЕРКАЧ, адвокат.

Київ.

Мал. Миколи КАПУСТИ.