Російські державні діячі продовжують здійснювати свої наїзди в окупований Крим, де, не соромлячись, проголошують нові правила життя та імперські стандарти.

З початку анексії півострова тут уже кілька разів побували і Володимир Путін, і Дмитро Медведєв. Настала черга й спікера Держдуми Сергія Наришкіна, який вирішив поспілкуватись із кримськими науковцями й поговорити про нову історію Криму. Не обійшлося й без різких заяв, як з боку самого глави нижньої палати російського парламенту, так і місцевого кримського «спікера» Володимира Константінова.

Зокрема, Наришкін заявив про те, що нібито Верховна Рада України «розтоптала» Конституцію Криму від 1992 року. Ту саму, де йшлося про можливість ухвалювати свої, кримські закони, обрання власного президента і парламенту.

Відразу постає цілком закономірне запитання до «московських сусідів». А що, у Криму не було свого парламенту й президента, або Верховна Рада Криму не мала можливості ухвалювати власні закони?

Хто першим наступив на пріснопам’ятні граблі? Можна згадати, що Конституція від 6 травня 1992 року давала широкі повноваження Криму в складі держави Україна, а також те, як він ними скористався. І взагалі, а судді хто?

У лютому 1994 року на проросійській хвилі було обрано президентом Криму Юрія Мєшкова, який очолював виборчий «Блок «Росія» (цікаво, у Росії можливий був би виборчий «Блок «Україна» на виборах, приміром, у Республіці Саха?).

Що обіцяв Мєшков? Обіцяв переведення годинника на московський час, обіцяв рубльову зону, виплату зарплат і пенсій у рублях. Що виконав? Тільки переведення стрілок, на одну годину вперед.

Був у Криму уряд, ключові пости в якому обійняли саме росіяни. Це й посади віце-прем’єра, міністра фінансів, економіки, сільського господарства, низки інших відомств. Вони були всі з Москви. Їх називали «пляжним урядом Криму», оскільки жили вони в одному із санаторіїв Алушти й приїжджали на роботу, обтрушуючи пляжний пісок із взуття. Це не перебільшення, це було насправді так. Економіка в цей час просто котилася під укіс. Безробіття, величезні борги у зарплатах і пенсіях.

Що ж робив проросійський президент? Мєшков почав розганяти Верховну Раду Криму, призначати своїх представників на місцях, призначати міністра внутрішніх справ, главу служби безпеки, інших силовиків. Укази найчастіше підписувалися на ходу. Про це знали як політики, так і журналісти.

У підсумку, перший і останній кримський президент забарикадувався на шостому поверсі в будівлі кримського парламенту, потім оголосив себе отруєним і потихеньку вирушив у Москву.

Проіснувала ця клоунада, за назвою «президентство в Криму», до березня 1995-го, тобто трохи більше року.

Верховна Рада України, звісно, скасувала Конституцію Криму, де був пост президента, оскільки більше таких експериментів вирішили просто не проводити. Але залишився кримський парламент, його ніхто не розганяв. Була прийнята нова редакція Конституції, поправки до якої вносилися аж до 1998 року самим же кримським парламентом. У грудні 1998 року український парламент Законом України затвердив нову Конституцію Автономної Республіки Крим.

Ось коротенько передісторія питання, про яке в Москві, очевидно, вже почали забувати, дозволяючи говорити й комусь про щось нагадувати. Чи не краще тоді згадати великого російського байкаря Крилова і його байку про якесь там дзеркало, на яке нема чого нарікати?

Може, справді, північному сусідові варто визнати, що в 1994—1995 роках експеримент за назвою «Російський Крим-1» з тріском провалився, протримавшись трохи більше року. На черзі «Російський Крим-2»?

«Спікер» кримського парламенту теж відзначився, коли заявив, що Україна завжди з побоюванням ставилася до Криму й кримчани не могли стати господарями на своїй землі.

Це взагалі за межею розумного, оскільки Константінов з 1998 року є депутатом кримського парламенту, двічі обирався спікером. Хто заважав йому і кримським депутатам розвивати економіку? Хто заважав це робити кримчанам, які раніше очолювали кримський же парламент? Чи знову згадати відомого російського байкаря?

Нині заговорили про якусь нову історію Криму, яку писатимуть кримські й російські вчені. Про це також йшлося під час приїзду спікера Держдуми Наришкіна до Сімферополя.

Мова йшла й про історію, точніше, про якусь «правдиву» історичну монографію, що має бути створена з «урахуванням нинішніх реалій». Цікаво, які реалії маються на увазі? Може, про анексію Криму в 1783 році? Чи про це в новій монографії говоритимуть як про приєднання «споконвіку російських земель», у тому числі й про масовий відплив кримських татар за межі півострова?

Чи про новітній час і нову анексію, уже через 231 рік? І чи буде в ній згадано знову про утиски за національною і політичною ознаками?

Росіяни вже активно залучилися до процесу з написання історії Криму, забуваючи часом про те, що всі історичні події бачаться на дуже пристойній відстані й дає їм оцінку, як правило, перебіг самої історії. Поки що, за дуже короткий, в історичному плані, проміжок часу, для московських правителів втручання в кримські, й не тільки кримські справи, має досить непривабливий вигляд і навіть злочинний.

Тут не дарма згадувалися візити нинішніх кремлівських керівників в анексований Крим. Зазвичай, завжди вони супроводжувалися брязканням зброї і ревінням повітряних армад. Наприклад, до приїзду Путіна влітку цього року в Крим було перекинуто понад п’ятдесят одиниць бойових літаків і вертольотів, у тому числі й стратегічних бомбардувальників.

До приїзду Наришкіна, знову так «збіглося», на півострів було перекинуто 14 винищувачів, у тому числі й новітніх. А в день, коли спікер Держдуми перебував у Криму, командуючий Чорноморським флотом Олександр Вітко заявив, що наступного року флот має намір зосередитися на бойовій підготовці новосформованих частин, реконструкції полігонів і будівництві інфраструктури в Криму та підготовці до прийому до складу флоту нових кораблів, підводних човнів і допоміжних суден.

Знову говорять про нові типи літаків, системи ППО та інші новітні озброєння. Очевидно, тепер візити посадових осіб РФ на півострів, який вони вважають своїм авіаносцем, відбуватимуться під вагнерівський «Політ валькірій»? Тільки в цьому разі треба пам’ятати й про те, над ким співали валькірії.

Крим.