Холод у гарячому цеху

Заводські цехи стоять... Стоять з ночі на 1 грудня, коли стало зрозуміло, що ухвалена урядом постанова №912 не запрацювала за два місяці, не запрацює й далі. А працювати собі в збиток підприємство довго не може. Хоча піч №5 єдина працює у першому цеху! Виявляється, не від хорошого життя — схема підтримання екологічної безпеки підприємства не була розрахована на зупинку заводу, тому тепер доводиться працювати хоча і збитково, але мінімум однією піччю. До всіх інших заварено металом підходи — так, знаєте, надійніше в ситуації, коли майже всі робітники не лише цеху, а й заводу станом на 1 грудня (поки що жодного не звільнили) отримують свої 2500 гривень за простій і сидять удома...

У другому цеху — первістку радянської феросплавної промисловості (наступного року він відзначатиме свої 80 років) — лише десь вгорі все-таки знайшла тепле місце якась героїчна кішечка. На електродних парах печей температура й сьогодні тримається до 200 градусів, і якщо вміло прилаштуватися, то тепло вловити можна. У третьому цеху, на виробництві, модернізованому 2007-го і яким найбільше пишаються заводчани, мертвий час — там і кішечки немає, бо ніде зігрітися. 

Щодо українців, то їм тепер доведеться у найкращому випадку повторно завойовувати місце на світовому ринку феросплавної продукції, ледь не б’ючи головою об бетонну стіну...

А ось і четвертий цех. Він став знаменитим давно — через зупинку одним розчерком чиновницького пера і звільнення 1400 працівників. Пустка тут уже два роки, відтоді, як «діючи злагоджено і за передньою домовленістю», одні енергетичні товариші виписали грамотні правила електропостачання, а інші одразу ж відмовили заводу в оренді підстанції Ф-2. Підстанції, яка розташована посеред території ЗЗФ і була збудована спеціально для живлення лише (і лише його!) згаданого четвертого цеху. Зрештою, у жовтні цього року, тобто за рік і майже десять місяців після вимушеної зупинки цеху №4, усі причетні несподівано отямилися і зі словами: «Як ми помилялися!», — дозволили заводу купити цю ж таки Ф-2. За 37 мільйонів...

Однак це вже не рятувало ні цех, ні завод у цілому. З калькулятором у руках феросплавники Запоріжжя і Стаханова, а також інші електрометалурги України довели у найвищих київських кабінетах, що 16-разове за останні три роки підвищення тарифів на електроенергію за першим класом споживання сягнуло катастрофічної межі. Тобто позначки, за якої 1 січня 2011 року зупинився найпотужніший на ЗЗФ цех №4. Але тоді такий тариф був за другим, не пільговим класом споживання.

Що запропонували електрометалурги і до чого з розумінням поставилися Президент України Віктор Янукович і, зрештою, Кабінет Міністрів? Та те, щоб дати галузі хоч якось вижити, потрібно хоча б тимчасово, поки кон’юнктура світових ринків не є сприятливою, надати їм пільговий тариф. І не взятий зі стелі чи здобутий за рахунок інших споживачів! Ні, два із трьох феросплавних заводів — Запорізький і Стахановський — і низка інших електрометалургійних підприємств України попросили ввести для них тариф, за яким Україна продає електроенергію за кордон. Тобто конкурентам.

Зрештою, 1 жовтня з’явилася постанова Кабінету Міністрів №912, яка передбачала саме такий тариф на п’ять місяців. Але саме в той час, коли різні робочі групи із представників зацікавлених міністерств і відомств (подивимося правді у вічі!) відверто саботували урядову постанову, як гриби після дощу медіапростір України заполонили найрізноманітніші експертні оцінки. Ні, вони й справді були різноманітними, але про одне: яка біда чекає Україну, якщо феросплавники отримають економічно обґрунтований тариф.

Є підозри, що цілий каменепад експертних оцінок таки знайшов свого вдячного читача. Чимало, наприклад, представників запорізьких масмедіа після екскурсії майже мертвим заводом уже на прес-конференції голови правління ЗЗФ Павла Кравченка (на знімку) ставили і ставили йому «незручні» питання. Мовляв, а чому це феросплавникам мають надавати спеціальний тариф і за чий рахунок? Напевне П. Кравченко не вдесяте і не всоте відповідав на подібні запитання, тому сказав просто і ясно: «Ми хочемо купити електроенергію на кордоні України і, наприклад, Росії за тією ціною, за якою вона продається сусідові. Мало того, ми знаємо, що електроенергія постачається до кордону (із солідними витратами на транспортування), наприклад, від Запорізької АЕС. Ми готові заплатити за транспортування електроенергії від кордону і до заводу. Однак і цього нам не можна», — із сумом зауважив голова правління Запорізького заводу феросплавів.

Тут одразу виникла нова підозра: то, може, через дефіцит газу в державі проблеми з енергетичним балансом, і через це така драконівщина? Ні, в Україні великий надлишок електроенергії. Мало того, можливості її експорту вичерпано лише через відсутність достатніх ліній електропередач. Цього року той експорт вже й так підскочив на 62%. Відповідно, щорічна битва за врожай, вірніше за вугілля, планові запаси якого на електростанціях напередодні зими завжди були головним болем цілої держави, сьогодні неактуальна. Шахти вже не мають куди дівати своє вугілля і навіть зупиняються. П. Кравченко з цього приводу навіть продемонстрував одну із телеграм вугільників.

Отакої! Завдяки Чарльзу Дарвіну людство ще у XІX столітті зі здивуванням дізналося, що кількість старих дів впливає на врожайність конюшини на Британських островах. (Діви люблять котиків, котики люблять мишок, миші розорюють гнізда джмелів, а ті запилюють конюшину). Одне слово, що більше дів, то більша врожайність. Тому зупинка шахт — це горе цілій низці їхніх постачальників. А зупинка феросплавного заводу? Тобто втрата 23 відсотків усього електроспоживання Запорізької області! Вона, до речі, одна з найбільш енергоємних в Україні, адже тут сконцентровано п’ять надпотужних електрометалургійних підприємств. Коли ЗЗФ працював на повну потужність, то використовував майже 220 млн. кіловат щомісяця. А все це робота для величезного енерго- і вуглевидобувного комплексу. Це зайнятість і зарплати, це відрахування до бюджету і соціальних фондів, це спонсорська допомога містам тощо...

То все це виявилося сьогодні непотрібним? Та чому ж! Усі розуміють, що наповнювати державну скарбницю треба. Бо втрати бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів через зупинку на початку грудня лише двох феросплавних заводів становитимуть наступного року близько двохсот мільйонів гривень. Ще приблизно 2,5 мільярда втратить енергоринок...

Ось із цього місця, як мовиться, давайте детальніше. Є підозри, що незабаром ще одна купа «експертів» заполонить інформаційний простір України вже з новим плачем. Якщо не додати до тарифу для надто «розжирілого на доброті» населення кілька десятків копійок, то без цього, бач, одразу «гаси світло». Бо втрати ж хтось має компенсувати — чи не здогадуєтеся, хто саме?

Найцікавіше те, що всі, кому належить за посадою, рішуче підуть назустріч «вимогам трудящих» з числа «експертів». Хоча ті само уповноважені органи виявилися абсолютно неспроможними виконати доручення Президента України і відразу дві постанови уряду (окрім №912 від 01.10.2012 р. була ще й №1011 від 31.12.2012 р.). Як стало зрозуміло після спілкування з черговою зміною цеху №4, вони у складі делегації трудового колективу ЗЗФ щойно повернулися з Києва. Де вкотре оббивали пороги усіх поважних кабінетів. І знову їх усі любили, але вже нічого не обіцяли, а потроху направили до, напевне, найголовнішої в державі інстанції — Ради оптового ринку електроенергії. А там узагалі засумнівалися у правомочності постанови уряду. Отакої!

Але коли йдеться про приватну контору, яка володіє правом карати і милувати усіх в енергетиці України (і до якої уряд, НКРЕ тощо, виявляється, не мають жодного відношення), то про це треба прилюдно й сказати. І вже тоді Антимонопольний комітет мав би потурбуватися, щоб згадана контора жила теж за якимись правилами.

І ми добре розуміємо Павла Олександровича! Адже сьогоднішній виробник має бути скоріше дипломатом, ніж фінансистом чи технологом. Бо такі нині часи...

 

Запоріжжя.