Президент критично проаналізував економічну ефективність освіти,

Провести збори академії за зазначеною тематикою зобов’язала, за словами академіка, низка серйозних викликів, що постали перед суспільством, галуззю, а, отже, і перед Національною академією педагогічних наук. Слід визнати, що проблема ефективності, зокрема економічної, порушувалась в окремих працях учених НАПН. У цих виданнях, зрозуміло, малотиражних, виявлено чимало слабких місць економічного характеру, що потребували публічного обговорення та системного осмислення. Що і відбулося на згаданих зборах.

Проблема підвищення ефективності освіти щодо розвитку громадян, підготовки фахівців проявляється через низку гострих суперечностей. Василь Кремень виділяє серед них шість головних.

Перша — між відносно високою за відсотком (на рівні кращих світових зразків — близько 7 відсотків валового внутрішнього продукту, у 2011 р. — майже 90 млрд. грн.), з одного боку, і невиправданими очікуваннями громадян щодо якості освіти — з другого. За висновком ООН у 20-й ювілейній Доповіді з людського розвитку (2010 р.) в Україні лише 38 відсотків громадян задоволені національною освітою, що значно менше, ніж в інших країнах, зокрема сусідніх.

Друга суперечність — невідповідність кількісних і якісних параметрів освітньої системи.

Третя суперечність полягає у невідповідності галузевої організації освіти та потребами суспільної практики.

Четверта суперечність — це невідповідність між надто великою (за світовими і європейськими мірками) кількістю педагогічних і науково-педагогічних працівників (близько мільйона) та низькою продуктивністю роботи багатьох із них. Заробітна плата в закладах освіти не є конкурентоспроможною, заохочувальною і стимулюючою, за розміром вона на 14-му місці серед 18 видів і підвидів економічної діяльності. Як наслідок, в Україні недостатньо конкурентоспроможних зразків професійної досконалості. 

П’ята суперечність у тому, що у вищій школі працюють 80 відсотків кандидатів і 90 відсотків докторів наук, наявних у країні, натомість фінансування наукової та науково-технічної діяльності переважно спрямовується в інші інституції. А університет без науки — не університет.

Шоста суперечність — відсутність органічного поєднання в державно-громадському управлінні на всіх щаблях освіти централізованих і децентралізованих підходів в управлінській діяльності, зокрема в управлінні фінансовими потоками.

У ситуації, що склалася, доповідач звертає увагу на два взаємопов’язані аспекти економічної ефективності галузі: достатні видатки (не менше нинішніх 7 відсотків) та результативна віддача від їх використання. Резерви щодо збільшення видатків майже вичерпано. Відтак, економічну ефективність освіти можна підвищити, якщо, по-перше, вдосконалити структуру витрат, і, по-друге, удосконалити структуру освітньої системи.

— Необхідно критично подивитися і на фактичні співвідношення в обсягах фінансування освіти різних категорій молодого та дорослого населення, і на структуру видатків у межах державного замовлення на підготовку одного учня, студента, — зазначає президент Василь Кремень. — Важливо уточнити, скільки та яких молодих людей суспільство, держава насправді спроможні гарантовано якісно навчати в порядку тотального і обов’язкового охоплення, а скільки та яких громадян — на засадах подальшого, необов’язкового, конкурсного навчання.

Академік вважає, що певне сукупне недофінансування середньої та професійно-технічної освіти можна значною мірою компенсувати шляхом укрупнення і концентрації цих закладів.

Вихід — у створенні освітніх округів з досконалими базовими навчальними закладами. Адже школа за концепцією людиноцентризму передусім для дитини, а не для села. 

Що стосується початкової школи, то, розуміючи її специфіку, зокрема вік дітей, доцільним є створення навчальних комплексів «дошкільний навчальний заклад — початкова школа». Подрібненою, а відтак видатковою та неефективною, є також мережа з 975 професійно-технічних училищ, середня кількість учнів у яких дорівнює 435 особам. Виправити ситуацію могло б об’єднання систем ПТО та вищої освіти І і ІІ рівнів акредитації і створення на цій основі середньої професійної освіти, у багатогалузевих закладах якої випускалися б і кваліфіковані робітники, і молодші спеціалісти. 

Але ще більш розпорошені ВНЗ усіх рівнів акредитації, кількість яких разом з їхніми позабазовими структурними підрозділами перевищує дві тисячі. Наявність понад 1,2 тисячі філій, на думку Василя Григоровича, свідчить про одне — заклади конкурують між собою передовсім за кількість студентів. Майже втрачено інтелектуальний відбір у вищу школу, ліцензований обсяг прийому до якої у 2012-му становив 2,4 млн. місць, на які знайшлося, за різними підрахунками, від 620 тис. до 800 тис. вступників.

Знижує суспільно-економічну віддачу подрібненість професій, за якими готуються кваліфіковані робітники. Загалом їх понад три тисячі, однак фактично використовуються близько 500. Доцільно мати не більш як 200-300. Аналогічна ситуація у вищій школі — майже півтори сотні напрямів і понад 500 спеціальностей.

Важливим резервом зменшення видатків є перехід на нові ефективні технології. У ПТО — це навчання на сучасній базі передових виробництв, або на власній, якщо, зрозуміло, це великий навчальний заклад, що налічує не кілька сотень, а кілька тисяч учнів. У вищій школі — навчання через дослідження, самостійна контрольована робота студентів.

Широке застосування ноу-хау дасть змогу збільшити загальне співвідношення дітей і педагогів (нині 9 : 1), учнів і вчителів (8 : 1), студентів і викладачів (12 : 1) до норм розвинених країн (у дошкільній і середній освіті — по 14 : 1, у вищій — 16 : 1).

У доповіді академіка Кременя розкрито, по суті, всі резерви підвищення віддачі галузі. Не залишилася поза увагою і гостра проблема низької зарплати педагогів. Зниження її заохочувальної та стимулюючої ролі призвело, з-поміж іншого, до кваліфікаційної, гендерної та вікової деформацій в системі. Це також негативно впливає на її ефективність.

...У доповіді керівника галузевої академії пролунало багато змістовних пропозицій, що потребують негайної реалізації силами вчених НАПН. Вони, гадаю, готові до продуктивної роботи з підвищення економічної ефективності освіти. Чи здатна держава профінансувати цей проект уже сьогодні? Питання не риторичне.