Скалічені молоді хлопці — герої нації — повертаються з буремного сходу без ніг, рук, очей... Там вони захищали нас, а як почуватимуться тут, у мирному житті? Беззахисні, зневірені, яким вони бачать своє майбутнє? Чи зможуть здобути омріяну професію?

Інклюзивна освіта — шанс для героїв

19-річний Сашко мріяв вступити до університету і вивчитися на біолога, а нині лежить без ноги, яку втратив разом із тазовим суглобом під час АТО. «Хто я тепер?» — запитує. «Ти — нормальна людина!»— запевняє його, сам перебуваючи в інвалідному візку, Валерій Сушкевич, голова Національної асамблеї інвалідів України, народний депутат багатьох скликань.

Саме для таких хлопців та інших студентів з особливими потребами в рамках експерименту Міносвіти в 12 університетах та коледжах організовано інтегроване навчання. А Фонд соціального захисту інвалідів повністю бере на себе фінансування їхнього навчання.

В одному з таких закладів — Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна» — нещодавно відбулася 14-та Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми навчання та виховання людей в інтегрованому освітньому середовищі в світлі реалізації Конвенції ООН про права інвалідів». У ній взяли участь 210 представників із 21 навчального закладу, десяти наукових установ, п’яти громадських організацій, які приїхали з 22 міст України, зі Швеції і США.

На початку вшанували хвилиною мовчання пам’ять чотирьох студентів Університету «Україна» — героїв Небесної Сотні Василя Мойсея та Сергія Байдовського (до речі, він мав інвалідність і є чемпіоном Дефлімпійських ігор!), а також загиблих в АТО студентів-правознавців Антона Москаленка, Максима Бендерова. Учасникам АТО на конференції приділили особливу увагу, адже загалом це — люди молодого віку, яким після повернення треба допомогти інтегруватися у суспільство.

Безбар’єрний простір

Те, що проблема людей з інвалідністю актуальна, свідчать цифри й факти.

— Нині в державі налічується 2,7 млн. людей з інвалідністю, більше половини з них працездатні, але 80% безробітні, — повідомив президент університету, перший міністр освіти незалежної України Петро Таланчук. — Причина банальна: в них немає належної освіти й відповідної професійної підготовки. Свого часу воїни-афганці, які повернулися скаліченими, поскаржилися мені, що їх не беруть у ВНЗ. На той час у США та Канаді інваліди в’єтнамської війни вже отримували повний соціальний пакет. Вивчивши міжнародний досвід, 16 років тому ми заснували перший в Україні університет інтегрованого типу. За цей час тут здобули вищу освіту майже сім тисяч фахівців із числа інвалідів. А нині майже тисяча з 18 тисяч студентів — це люди з особливими потребами. Досвід показує, що насправді люди з фізичними вадами вирізняються надзвичайною силою духу, колосальним потенціалом, і ми повинні не шкодувати для них своїх зусиль, адже вони самі не просять допомоги. Варто згадати нашого студента Юрія Тітова з тяжкою формою ДЦП, члена Спілки письменників України, котрий носом друкує свої вірші — багато які з них уже покладено на музику.

Свого часу Міносвіти визнало Університет «Україна» базовим за напрямом інклюзивної освіти. Тут усе продумано до дрібниць, адже експертами в створенні зручного навчального простору виступили саме студенти, їхні зауваження постійно враховуються. Наприклад, озвучено ліфти для швидкого орієнтування слабозорих та візочників. Три корпуси сполучені між собою галереями, всюди пандуси. Словом, наочно продемонстровано принцип безбар’єрної архітектури — розумного пристосування середовища до особливих потреб людей з урахуванням сучасного дизайну. В Центрі самостійної роботи встановлено апаратуру для навчання студентів з вадами зору, слуху та мовлення. Науково-практичний медико-реабілітаційний центр оснащено новітнім обладнанням. Нині фахівці активно долучилися до розроблення технічних засобів реабілітації для бійців АТО (зокрема, протезу колінного суглоба), а необхідне обладнання виділив Фонд соціального захисту інвалідів.

Не час для провокацій

Гість конференції Валерій Сушкевич тривалий час представляв і обстоював інтереси людей з обмеженими можливостями, очолюючи Комітет Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (на жаль, цього разу не потрапив до парламенту). Тож Валерій Михайлович занепокоєний тим, що дехто з новообраних депутатів ставить під сумнів доцільність існування Фонду соціального захисту інвалідів. Не можна піднімати економіку за рахунок інвалідів. Під час бойових дій на сході, коли кількість скалічених хлопців невпинно зростає, ці «перли» звучать провокативно й безвідповідально.

До слова, такі наміри час від часу витають у владних коридорах, зазначили учасники конференції. Заступник директора Фонду соцзахисту інвалідів Любов Ріяко повідомила, що виділені з держбюджету кошти Фонд спрямовує на освітні послуги, реабілітаційні центри, оснащення підприємств, перекваліфікацію тощо.

«В Університеті «Україна» навчання людей з інвалідністю оплачує Фонд соціального захисту інвалідів, і без його підтримки, я боюся, багато хто просто залишиться поза освітою, — зауважила радник з питань інклюзії Катерина Кольченко. — А цього не можна допустити. По всьому світу є гранти, фонди, і людина з інвалідністю може обрати собі ВНЗ, де є відповідні умови, де їй зручніше. В Україні є перелік державних ВНЗ, куди вступають інваліди, бо там забезпечено фінансування, але далеко не в усіх з них створено належні умови».

Кожна проблема має рішення

У грудні 2014 р. минає п’ять років з часу ратифікації Верховною Радою України Конвенції ООН про права інвалідів. Але, як зазначили учасники конференції, в організації навчання та працевлаштуванні людей з інвалідністю чимало невирішених проблем. Це і застаріле законодавство, на підставі якого працюють медико-соціальні експертні комісії, і недостатній рівень фахового забезпечення (зокрема, є потреба в медсестрі соціальної реабілітації). Варто звернути увагу і на рівень знань, який дають школярам з інвалідністю спеціалізовані навчальні заклади: чи достатній він для успішного вступу до ВНЗ? Недостатнім є і забезпечення індивідуальними спецзасобами для сприймання навчального матеріалу. Талановиті студенти з інвалідністю ще й досі мають проблеми з фінансуванням їхньої подальшої освіти.

Є на кого рівнятися

Незважаючи на недостатність державної уваги до проблем інвалідів, є люди, які демонструють професійність, компетентність та абсолютно інший підхід до реабілітації. Взірцем можна назвати Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи. Спеціалісти центру не дозволяють собі формального підходу, адже за умови фахового застосування індивідуальної програми реабілітації до активного життя можна повернути 50 відсотків інвалідів. Більше того, працюють і з їхніми батьками. Беруть активну участь у розробленні нових видів реабілітації. Проведене в Центрі опитування понад 2800 людей з інвалідністю показало, що близько 90 відсотків потребують активних видів реабілітації, а 75 відсотків — запропонували розвивати інклюзивний туризм. 17 видів туризму можуть бути пристосовані й доступні людям з інвалідністю.

Учасники конференції напрацювали пропозиції, серед яких — внести зміни до законодавства щодо надання адресного фінансування для навчання студентів з інвалідністю (незалежно від форми власності ВНЗ). А також визначити перелік необхідних умов і джерел фінансування для навчання та реабілітації поранених під час АТО.

Заступник директора Інституту спеціальної педагогіки НАПН України Алла Колупаєва наголосила на необхідності змінювати методологічні принципи навчання осіб з інвалідністю. За достатніх умов технічного забезпечення студент, приміром, з порушенням слуху може досягти високих результатів у навчанні.

Позитивні зміни є в новому Законі України «Про вищу освіту»: з’явилося аж 18 пунктів, які стосуються навчання і роботи студентів та викладачів з інвалідністю. Однак не внесено низку суттєвих пропозицій освітян. Наприклад, у законі висуваються обов’язкові вимоги до ВНЗ, де навчаються студенти з інвалідністю, незалежно від їхньої форми власності, але фінансування стосується тільки державних ВНЗ. А недержавні заклади, які запроваджують інклюзивну освіту, лишаються поза бюджетом. Тож студенти ВНЗ державної та недержавної форм власності, які мають інвалідність, досі перебувають у нерівних умовах.

Індивідуальна програма і два вчителі

Про міжнародний досвід в організації системи освіти для людей з інвалідністю розповів Лаял Кауффман (США), який нині працює зі студентами з вадами слуху у Вінницькій філії Університету «Україна». Наприклад, в Америці навчання дитини з обмеженими можливостями відбувається за співпраці двох фахівців: загального та спеціального педагогів. Ці особливі діти відвідують звичайний клас, вони вчаться навчатися і спілкуватися. Практикується наставництво однолітків. Для кожного студента з інвалідністю розробляється індивідуальний план навчання, який враховує його поточні можливості й освітні потреби. Тобто працює команда: два вчителі, керівник закладу, батьки і сам студент. «Ми називаємо це інклюзією. Така позиція прописана в урядовому законі», — підкреслив Лаял.

Також на конференції наголошувалося на тому, що надання статусу інваліда залежить саме від сучасної діагностики захворювань. Наприклад, в Ізраїлі 25 відсотків населення мають цей статус, а в Індії — 3. Зрозуміло, що визначальним чинником є підхід держави до діагностування й обліку осіб з інвалідністю. І Україні треба неухильно рухатися до європейських стандартів життя.

А нині наш святий обов’язок допомогти учасникам бойових дій з інвалідністю стати повноправними членами суспільства. Щоб вони жодного разу не відчули себе на узбіччі життя.

 

Київ.

Фото Вікторії ХАЛАЄВСЬКОЇ.

До речі

Інклюзія (на відміну від інтеграції) — повне залучення студента з інвалідністю до освіти і забезпечення доступності не тільки архітектурної (як її звужено розуміють), а й соціальної, інформаційної. Це інша ідеологія освіти.

На курсах «Андроїд» (авторська програма викладача університету Костянтина Бруля) сліпі студенти використовують сучасні технології для прослуховування та запису лекцій.

Голова Національної асамблеї інвалідів України Валерій Сушкевич та президент Університету «Україна» Петро Таланчук (зліва направо).