4 грудня виповнюється 75 років від часу створення Волинської області. Дехто скептично ставиться до цієї дати. Мовляв, Волинське воєводство з адміністративним центром Луцьк було вдвічі більше за площею і населенням. Пригадують і репресії, які принесла в наш край сталінська тоталітарна система, страшною вершиною яких став розстріл тисяч в’язнів у волинських тюрмах 23 червня 1941 року. Та все-таки будьмо чесними перед собою: вересень 1939 року приніс нам возз’єднання українських земель, у школах почали викладати українською, відкривалися нові навчальні заклади, бібліотеки, театри.
Довоєнну Волинь ми часто бачимо через призму вцілілих споруд, зокрема таких, як побудовані у 1930-х роках Польський і Земельний банки, будинки поштамту, окружної земельної управи (тепер крає-знавчий музей). Так, вони величні і вражають уяву. Але не має вже того тла, який їх вирізняв. Погляньте на фото довоєнного Луцька: скільки там хат із солом’яними чи прогнилими гонтовими дахами майже у самісінькому центрі міста. Ярослав Галан у памфлеті «В Луцьку, місті воєводському» 1931 року писав: «Між багнами, понад Стиром, розсілося місто. Старе, обдряпане, хати в ньому як курники...».
Давно вже зникли у Луцьку ці так зганьблені письменником курники, місто причепурилося, європеїзувалося, а головне — стало українським. У довоєнний період таким його назвати вголос було небезпечно, дефензива (політична поліція) не дрімала. У радянські часи про це теж воліли мовчати, так само як і про насильну русифікацію місцевого населення. Та все-таки місто і область розбудовувалися, розвивалася інфраструктура. З аграрного краю область ставала аграрно-промисловою. Зростало нове місто Нововолинськ, на околицях якого було зведено дев’ять кам’яновугільних шахт, розбудовувалися Ковель, Луцьк, Володимир-Волинський... А хати під соломою і очеретом залишилися хіба що в Сваловичах на Любешівщині, куди за екзотикою вже приїздять навіть туристи з Німеччини.
Сьогодні про такі волинські підприємства, як Луцький автомобільний і підшипниковий заводи, знають в усьому світі, торговельним обладнанням, виготовленим у Луцьку на ТзОВ «Модерн-експо» обладнують найпрестижніші супермаркети в десятках країн Європи, Азії. Попри всі економічні та інші кризи підприємство щорічно нарощує виробництво не менш як на 30 відсотків.
У довоєнний період Волинь дивувала всіх своїми садами. Їх знищили разом із тисячами хуторів опричники нової влади. У колгоспах черешневі, яблуневі садки не прижилися: їх садили і вирубували через яловість. Не родить дерево без господаря! Нині сади знову повертаються у наш край. Область може похвалитися найбільшими в Європі плантаціями чорної смородини, дедалі більше садять у нас полуниць, волоського горіха, яблук, груш, вишень, черешень.
Ще більший крок уперед зроблено у тваринництві. Великі сільгосппідприємства надоюють за рік від кожної корови по 6—8 тисяч літрів молока, нормою стали також 50—70-центнерні врожаї зернових, а деякі господарства вже наближаються і до 100-центнерних. Область, де колись на переднівки половина населення залишалася без хліба, цього року виробили більш як по тонні зерна на кожного жителя. Щедро вродили й нова для нашого регіону культура соя, ріпак, цукрові буряки. Щодо останніх, то навіть знаменита Марія Демченко колись і мріяти не могла про таку їх врожайність, якої досягають, наприклад, у сільгосппідприємстві «Рать» Луцького району, — понад 800 центнерів із гектара.
Важко повірити, але в 1939 році тут, майже в центрі Європи, більшість населення було неграмотним. Сьогодні в області працюють два національні університети — Східноєвропейський імені Лесі Українки та Луцький технічний, інші вищі навчальні заклади, сотні загальноосвітніх шкіл.
Сьогодні Волинська область — ювіляр. Тож привітаємо всіх її мешканців з цією подією. Хай край, який завжди був оберегом українства на західних рубежах держави, й надалі достойно репрезентує Україну в Європі і світі. Здоров’я і довгих літ вам, дорогі волиняни.
Волинська область.
Будинок облдержадміністрації і пам’ятник борцям за волю України на Київському майдані Луцька.
