Учасник Маньчжурського походу Радянської армії 1945 року намагається відбити трирічну рейдерську, на його думку, атаку. На жаль, лише під співчутливими поглядами усіх тих, хто мав би йому, згідно з посадовими обов’язками, допомогти...

Як відомо, ми живемо в правовій державі, а тому кожен із нас має права. А щоб реалізація цих прав, не доведи Господи, не зашкодила комусь іншому, хто теж на щось розраховує, існує ціла система організацій із просто повноваженнями, повноваженнями високими, і ледь не надзвичайними повноваженнями. І в разі, якщо хтось переступає через ближнього (читай: через закон), то його відразу зупинять усіма знову ж таки законними способами.

У будь-якому разі, так має бути... Бо інакше жити доведеться за законами джунглів, де діє право найсильнішого. У народі — тому, що скаже як зав’яже, — згаданий закон формулюється інакше: правий той, у кого більше прав...

Необачність по-запорізьки

Ось до редакції звернувся Микола Григорович Маляр (на знімку), учасник бойових дій. Ще 19-річним він із-під Берліна потрапив на нову війну — з Японією, де брав участь у легендарному Маньчжурському поході Радянської армії. Потім якийсь час працював на Китайсько-Східній залізниці (відоміша її російська абревіатура — КВЖД). Ще пізніше переселився ближче до дому, де став начальником залізничної станції, начальником відділу у відділенні Придніпровської залізниці, а потім його «засватали» на Запорізький абразивний комбінат. Тут він зробив серйозну кар’єру, ставши одним із керівників підприємства.

Ще 1988 року за ініціативи комбінату було створено підприємство ТОВ «Супутник», яке взялося за переробку відходів абразивного виробництва. Ініціатива в межах колишнього союзного Міністерства верстатобудівної та інструментальної промисловості була визнана кращою в галузі й рекомендована до впровадження на інших підприємствах. «Супутник» очолив Микола Маляр, він і доповідав про особливості впровадження нових методів господарювання на представницькій нараді в Москві...

А потім почалися приватизаційні процеси, і, зрештою, у комбінату з’явилися свої власники, а Маляр не лише зберіг своє початкове виробництво, а й дещо його розширив. Він докупив уже на той час занедбану територію колишньої дільниці озеленення (без неї на абразивному вирішили обійтися) і перетворив її на справжню оазу.

Минав час, відносини керівництва абразивного комбінату й «Супутника» були якщо не дружніми, то цілком коректними. Микола Григорович виконував навіть обов’язки радника голови правління на громадських засадах. І ось уже наприкінці 2000-х вирішив він показати і свою оазу, і виробництво новому керівникові комбінату. Гостю все сподобалося. Щоправда, наступного ж дня, як стверджує Микола Маляр, йому зателефонував невідомий і відкритим текстом заявив: «Напевне, ми відберемо у вас це підприємство...».

Зазвичай у класичних «рейдерських» фільмах товариші журналісти необачно розповідають про успіхи якоїсь компанії, і вже з цього розкручується сюжет. З’являються спортивної статури хлопці з бейсбольними битками, чи, що ще страшніше, з адвокатами, і ось вам трилер, від якого холоне кров у жилах... У Запоріжжі все теж почалося з необачності — у сучасних умовах небажано показувати комусь доглянуту територію. Однак далі сюжет збився на комедію, але від того, зокрема Миколі Маляру, аж ніяк не легше. Комедія ця — «Діамантова рука» з її безсмертним домоуправом у виконанні Нонни Мордюкової: «А якщо не братимуть — відключимо газ!». Цього разу не віддавали, тому відключили електроенергію. Під відеокамерами електрики комбінату обрізали дроти — і справі кінець.

Де та правда?

Микола Маляр почав шукати правди. Усього 65 кіловат, які за угодою мало постачати «Запоріжжяобленерго» (й отримувати за це гроші), але їх можна передати чи повітряними лініями чи кабелем. Із цього приводу відбулося кілька нарад у Запорізькій облдержадміністрації, під час однієї з них у головного інженера комбінату таки взяли «чесне піонерське», що, хоч зеленою зоною, — уже за межами комбінату — ті кіловати до «Супутника» таки дійдуть. Однак перший на підприємстві усе ж не головний інженер, тому й цього разу нічого не вийшло. Почалася активна переписка з усіма можливими інстанціями. Ми можемо про це довідатися з десятків відповідей (тепер їх уже понад 50) від прокуратури району, міста, області, міліції— районної та обласної, міської влади та заступників голови облдержадміністрації.

Основні настрої відповідей оптимістичні. «Порушено кримінальну справу стосовно «невідомої особи», яка позбавила струму три підприємства» (разом із «Супутником» постраждали ще дві невеликі фірми), «надано вказівки на повне й усебічне розслідування», «слідство триває» тощо. Щоправда, часом — в основному чи то від міліційних слідчих, чи від райвідділу МВС — з'являлися повідомлення, які дещо псували загальне оптимістичне тло: «Припинити слідчі дії до встановлення особи, яка скоїла злочин», «відмовити в порушенні кримінальної справи», «відмовити у зв’язку з відсутністю складу злочину». І, нарешті, підсумкове повідомлення (після бадьорих 22 листів з прокуратури області, одного — міста, 21 — району): «У травні поточного року прийнято рішення про закриття кримінальної справи на підставі п. 2. ст. 6 КПК України. Після чого досудове слідство в справі зупинено до встановлення особи, яка його вчинила».

Люди, які начиталися детективів, чомусь упевнені, що саме органи слідства займаються «встановленням особи, яка вчинила злочин», але виявляється, що вони серйозно помиляються. Значить, немає сьогодні тих, хто встановлює згадану особу навіть за наявності чіткого відео й безлічі свідків.

Вибіркова турбота

До речі, запорізька влада — одна із всеукраїнських рекордсменок з питань турботи про ветеранів війни. Ні, з квартирами навіть для інвалідів І групи не все гаразд, як і з латанням дахів, а от із червоними прапорами чи портретами Сталіна 9 травня та ста грамами «наркомівських» — то тут повний порядок. Однак коли вся турбота відбувається значною мірою за бюджетний кошт, то виходить, що його потрібно якось наповнювати. І тут, як то кажуть, курочка по зернятку клює.

У кожному своєму листі ветеран бойових дій Микола Григорович Маляр уперто нагадує: простій підприємства призвів до недоотримання міським бюджетом 200 тисяч гривень, потім 300 тисяч, а зараз ця сума сягнула позначки в 700 тисяч гривень. Може й небагато, за мірками потужних запорізьких підприємств, але це, як каже Микола Маляр, річний бюджет, зокрема, такої поважної установи як прокуратура Шевченківського району міста Запоріжжя.

Усе ж таки не можна сказати, що влада повністю відсторонилася від господарського конфлікту Запорізького абразивного комбінату й «Супутника». Як ми вже згадували, проведено кілька представницьких нарад за участю двох перших заступників голови Запорізької облдержадміністрації (під час каденції різних команд вони на Запоріжжі напрочуд часто змінюють один одного) і одного просто заступника. В останньому випадку рішення наради й заява високопосадовця обласного рівня були прокоментовані заводською багатотиражкою фразами, які ми не можемо повторити тут з огляду на високі моральні принципи наших читачів. Але навіть після цього все закінчилося так, як завжди. Тобто нічим.

Хоча ж чому нічим?! Райвідділ міліції якось навіть активізував розслідування. Зокрема, виславши на «Супутник» перелік з 36 питань, щоб з’ясувати: а в нього самого все законно? А може все ж знайдеться якась зачіпка, щоб «до чужого рота приставити ворота»? І тоді наскільки спокійнішим стане районне життя!

Довелося звертатися до начальника ГУ МВС у Запорізькій області...

У вересні 2012 року в справу втрутилася вже РНБО України, після чого Генеральна прокуратура скасувала згадану нами вище постанову про закриття кримінальної справи. Щоправда, і після цього особливих сподівань, що хтось таки «встановить особу, яка скоїла злочин» не виникало. Особливо в ситуації, коли аж троє міліційних слідчих, вдало й своєчасно міняючи один одного, так і не зуміли протягом понад двох років розкусити цей міцний горішок.

А тим часом «Супутник», який так і не здався, а запрацював від китайського електрогенератора потужністю 5 кіловат, позбавили ще й права закупівлі відходів абразивного виробництва. А щоб «закріпити успіх», всі листи, які ТОВ «Супутник» надсилає з пропозиціями на комбінат — через пошту чи службу доставки, повертають як «такі, що не знайшли адресата». Іншими словами, блокада, й уже не лише енергетична, триває й нині. І сьогодні ТОВ «Супутник» живе радше на папері. Чим дуже дивує всіх місцевих і немісцевих «глядачів». Особливо тих, у кого є повноваження, вислуга років і перспективи непоганої пенсії в майбутньому. Вони, звичайно, і собі б поцікавились, як виживає малий і впертий бізнес, але, напевне, не царська то справа...

Запоріжжя.

Фото Володимира ШЕРЕМЕТА.