Важко дається розуміння того, що власники сертифікатів, продавши їх, не мають більше права й впливу на означене в них майно

Ферми села Ясенева Пільного Городенківського району зяють пусткою (на знімку): давно нема тут худоби, повністю знищено обладнання, що забезпечувало автоматизований технологічний процес. З території забрано чи не все, що «пахне» металом. Лише в одному приміщенні залишки тюкованого сіна ностальгічно нагадують про давнє тваринницьке життя. Серед отієї майже повоєнної картини незвичний вигляд мають дві споруди. В цих відремонтованих стайнях нині вирощують індиків (на знімку).

Пустили вовків до отари

Вражаюче видовище при спогляданні великого приміщення з індиками, аж білого від великих пишних птахів, що мирно стоять собі біля годівниць. Технолог господарства Анастасія Колодницька розповідає, що виробництво доводилося починати з нуля. Територія ще торік була занедбаною, хащі — на рівні зі стайнями. Жінка працювала тут колись дояркою, пригадує, як конвеєром подавали корми, так само гній забирали. 

Були доїльні апарати. А тепер навіть решітки, де стояла худоба, зникли. Й бетонні плити повитягали із землі. За розпайоване майно селяни не отримували орендної плати. Воно було в цікавому статусі — «на збереженні». Стайні пережили кількох «інвесторів», які правдами й неправдами вивезли ледь не все, що можна зрушити з місця. 

Попри охорону території. Принаймні міліція часто приїжджала розбиратися в конфліктах. Звичайно, місцевий люд намагався й собі урвати із ласого шматка. Районне електричне господарство забагло повитягати стовпи: мовляв, то їхня власність. Але ж на майнові сертифікати вони були виписані. Працівниця пригадує, як саме вона різними шляхами шукала людей, які би стали на заваді руйнації:

— Власники майнових паїв давно хотіли провести інвентаризацію, та їх не допускали, погрожували. Що могли — вивезли попередні «гастролери», яких керівництво села запросило в надії на порядність. А народ як: розвісив вуха на обіцянки, то й пустив вовків до отари. Огорожу розібрали, обладнання. Аж згодом ми самі знайшли підприємців, які викупили цілісний тваринницький комплекс, виплатили повну вартість сертифікатів (попередні скупили їх за 65 відсотків вартості) й запровадили нове виробництво. За угодою з СВК «Ясени», правонаступником колишньої розформованої агрофірми з тисячами гектарів землі, голів ВРХ, сотнями одиниць рухомої техніки, новоствореному підприємству мали перейти не лише ферми, а й машини, водонапірна вежа, понад сто вуликів, а також ставки. Та, як з’ясувалося, керівник однією рукою підписував угоду, а другою забирав майно. Бо машини були тільки на папері, вулики щезли за одну ніч, дев’ять водойм орендують сільські мешканці. Доступу до води, електрики, газу нема, хоч мережа проходить територією комплексу. Вже були напоготові фури, щоб зняти плити перекриття з ферм. Та не встигли. Деякі приміщення обвалилися, на дахах росли кущі, дерева. Нині власники створили умови і для вирощування птиці, й для працівників. Коли ферм з-за лісу не було видно, то контролюючим службам не було діла, а тепер унадилися й екологи, й пожежники, й газовики, що почнемо робити: штуцер! Ще сад плануємо закласти, щоб робітники на сусідський не заглядали. Хоч, за умовами купівлі-продажу, він мав відійти новоствореному підприємству.

З пістолетами в гості не ходять

Має свою думку й керівник СВК «Ясени» Василь Келець:

— Нам, як правонаступникам, відійшли ясенево-пільнівські сади, споруди, а також усі борги колишньої агрофірми. Було відпрацьовано 800 тисяч гривень, заставлено торговий комплекс, інше. Згодом майно в борговій заставі змінювалося. Якщо знаходився покупець, але не гасив кошти, відбувалася його перезастава. Селяни частково виходили зі своїми паями, отримавши майно в натурі. 2009 року господарство зазнало атаки рейдерів. Вони займалися розподілом майна, яке різали й вивозили на свій розсуд. Коли ж «під чесне слово» взяли майнові сертифікати, за які ж я свого часу поручався, то використали їх для отримання майна. А я мусів згодом розраховуватися своїми коштами, на що є розписка. Є також частина накладної, що свідчить про вивезення 850 чавунних решіток з території току, за які рейдери не заплатили нічого ні СВК «Ясени», ні власникам майнових сертифікатів. Маю зафіксовані на знімках, як крали, номери машин. Та що з того, коли цій рейдерській справі сприяв високопоставлений правоохоронець...

Ті ж підприємці, що вирішили вирощувати індиків, перекупили в «рейдерів» сертифікати на майно. На їх прохання я виділив приміщення тваринницької ферми, що перебувало в борговій заставі, для того, щоб новостворена фірма мала цілісний майновий комплекс. Територію поділено, єдине, щоб мені не заважали провадити виробничу діяльність, а не блокували своїми огорожами. Майно на 80 відсотків отримали, на що є документи: трактори, сівалки, які вони вивезли на металобрухт. Не міг же я віддати ще й техніку, якщо за їхніми «рахунками» сам розплачувався. Якщо кому хочеться встановити істину, то мені відомо, хто вивозив плити, решітки, я сам жодної не продав, хоч і мав фактично можливість це робити впродовж десяти років. Як нові інвестори стали власниками тваринницької ферми, мене не цікавить. Щодо пасіки, то я її зберігав, хоч не давала доходу — бджоли ж у саду потрібні! Якщо є така можливість, і правоохоронні органи зацікавлені у встановленні істини, то я можу показати, хто погромив вулики, що дуже прикро, і де вони перебувають у селі. Порозносили за одну ніч, коли почули, що підписана угода про передачу майна. Щодо саду, то він є власністю СВК. Згідно з постановою Кабміну від 2001 року лісосмуги, дороги, заклади соціальної сфери, багаторічні насадження не підлягають паюванню, а залишаються за правонаступником КСП, тобто за «Ясенами». Там, де розпаювали сади, вони занедбані, й люди з цих сіл приїжджають до нас за яблуками.

Чомусь так у нас заведено, що заїжджим, які обіцяють золоті гори, вірять, а своїм — ні. Після розвалу колгоспно-радгоспної системи досі не прийшло розуміння того, що продав селянин свій сертифікат і не має вже прав на означене в ньому майно. Що крадуть чиюсь приватну власність, а не колгоспну, як було колись. До прикладу, я закупив корми для худоби, але господарство велике, не можу все контролювати. Самі ж працівники ферми його розібрали, а худоба — голодна. Не раз було, що й без води стояла. Охляла, якби не віддав на майнові сертифікати, то втрат було б чимало. А я ж узяв відповідальність за збереження майна, питали з мене як керівника. А коли я виказував людям у вічі, то на зборах громади мене звільнили з роботи, з моєї власної фірми.

Хто переможець?

У селі й досі не вщухають пристрасті. Люди скаржаться: на майно Василь Келець давав худобу таку немічну, що навіть кількамісячне перебування в домашніх «тепличних» умовах не допомагало, доводилося пускати її під ніж. А ще частина майнових сертифікатів — на непродуктивний сад, який не дає доходів. Зате, мовляв, площі з доглянутими насадженнями давно прибрали до рук. А селянам залишається хіба що поденну платню отримувати під час збирання врожаю та радіти тим яблучкам, які після зняття охорони можна підібрати з-під дерев та зірвати ті поодинокі некондиційні, що зосталися на кронах.

Сільський голова Іван Струтинський на все це каже, що влада не вправі розпоряджатися селянським майном. Підприємство з вирощування індиків зареєстроване не десь у столиці чи обласному центрі, а в селі, тож і податки тут зостануться, будуть надходження до бюджету від продажу землі під фермами. Створюються робочі місця. Начальник районного управління агропромислового розвитку Василь Савіцький також запевнив, що влада різними шляхами намагається стабілізувати ситуацію навколо майнового комплексу колишньої агрофірми:

— Не кидати кістку розбрату, а дати спокійно працювати обом господарствам, адже вони потрібні району. Щоб вели нормальну виробничу діяльність, бо вклали значні кошти у виробництво. Інша річ, що все має бути в межах правового поля. Із обов’язковими для пташників вимогами: скотомогильником (є приклади, відходи виробництва розкидають повсюдно, забруднюючи довкілля), узгодження з екологічними службами тощо. Щодо садів, то правда на боці «Ясенів»: було чимало комісій, розслідувань. Заздрість багатьох побирає, але ніхто не рахує, що Василь Келець укладає в насадження величезні кошти, тому й плодоносять. А хто боронить доглядати людям своє майно, кілька рядів із деревами. Хай скооперуються, бо засаджено все було одного року, але через недогляд утратило продуктивність. Ось у селі Передіванні 120 гектарів колись чудового саду перетворилися на ліс, сортові яблука стали дичками, бо нема господаря...

Івано-Франківська область.

Фото автора.