Василь КУХАР: «Виграє справу та сторона, яка права»

— Є, звичайно, та справа не в ступені «помпезності». Зовнішні атрибути та архітектурні надмірності в цілому не служать ідеї звеличування ролі правосуддя. Пріоритет я бачу в забезпеченні належних умов — причому не тільки для працівників суду, але перш за все — для учасників процесу. Особливо це стосується будинків господарських судів. Адже специфіка господарської юрисдикції в тому, що в судові засідання часто приходять керівники великих підприємств, банківських установ, представники органів державної влади, бізнесмени. А отже, і умови виконання правосуддя повинні відповідати рівню тих питань, які вирішуються господарським судом. У нашому суді 13 колегій суддів. Щоб графік розгляду справ був оптимальним, на першому поверсі будинку працює 10 автономних залів судових засідань із кімнатами для нарад. Зали оснащені комп’ютерною технікою, необхідною для проведення звукозапису.

Поруч — спеціально обладнані кабінети, в яких учасники процесу можуть прослухати запис судового засідання, ознайомитися з матеріалами своєї справи. Відповідно до найсучасніших вимог передбачені технічні засоби для проведення судового процесу в режимі відеоконференції. Не забули й про такі «дрібниці», як можливість пообідати, випити філіжанку кави, не виходячи з будівлі суду, підготуватися до судового засідання в комфортній обстановці.

Водночас для дотримання принципу неупередженості суду, недопущення позапроцесуальних контактів суддів із представниками сторін вхід на другий і третій поверхи будівля відкритий тільки для працівників суду. Це відповідає загальноприйнятим світовим стандартам і тим більше виправдано, що, як я вже казав, для представників сторін створено всі необхідні умови на першому поверсі.

Одною з вимог закону є постійне підвищення кваліфікації суддів. І цей важливий момент також був врахований під час зведення будівлі. У зручних і просторих залах проводяться заняття з підвищення професійної підготовки суддів господарських судів Харківської, Сумської, Полтавської областей, а також працівників апарату, організовані нашим судом у взаємодії з Національною школою суддів України.

Є відповідна база для проведення масштабних науково-практичних заходів, відеоконференцій із профільними вузами, колегами з інших регіонів і навіть країн.

На другому-третьому поверхах у нас розміщені кабінети суддів, у яких немає нічого зайвого. Кожний кабінет площею 20—22 кв. м. обладнаний мінімальним набором меблів. Запитаєте, навіщо ця канцелярська строгість? Майже вісім років я був членом Ради суддів України й дуже добре пам’ятаю ситуацію, коли будувався Київський суд. У цьому будинку площею 36 000 кв. м (!) планували розмістити відразу три суди. Але, на жаль, ефективність його використання становила всього 30%, адже зараз там перебуває тільки Апеляційний суд м. Києва, а адміністративний і господарський суди продовжують працювати в приміщеннях, які не відповідають необхідним вимогам. У нашому місті теж багато прикладів неефективного використання площ. Так, у будівлі Апеляційного суду Харківської області на площі Руднєва є кімнати суддів, площа яких — близько 80 кв. м. По-перше, для нормальної роботи судді такий кабінет абсолютно непотрібний. А, по-друге, мабуть, необхідно в наш час зважати й на матеріальну складову — видатки на обслуговування цього приміщення, його опалення тощо. Тому під час проектування й зведення будівлі нашого суду ми все це врахували й свідомо відмовилися від непотрібних надмірностей.

І, нарешті, ще один новаторський крок — зали для працівників апарату суду розраховані на 15—20 людей і обладнані прозорими перегородками. Така практика широко поширена в європейських судах, бо дає змогу посилити контроль над дотриманням трудової дисципліни й запобігти випадкам прояву корупції.

Що ж стосується зовнішнього вигляду будівлі, то ми постаралися максимально зберегти його історичний вигляд. Незважаючи на обмежені фінансові можливості, нам вдалося створити, я так гадаю, зразкове приміщення для суду, в якому є гідні умови для виконання правосуддя.

— Знаєте, з 1922-го по 1991 роки арбітраж пройшов складний шлях, і вже в незалежній Україні видозмінився в систему господарських судів, що зіграла велику роль у розвитку країни. Господарські суди розглядали спори, пов’язані із приватизацією, з орендою державної та комунальної власності й т. п. До речі, Україна була першою серед республік СРСР, де були встановлені по-справжньому демократичні норми господарського судочинства. Знаковим став 2010 рік, коли був ухвалений Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який визначив принцип спеціалізації. На жаль, законодавці в цьому питанні упустили такий важливий момент, як чітке розмежування юрисдикцій судів. Але ж будь-який громадянин чи юридична особа повинні розуміти, з якими позовами до якого суду їм звертатися. Я суддя, і, можливо, тому мені особливо видно недоліки в нашій судовій системі, зокрема — ті, що дозволяють розглядати в адміністративних судах спори, які по своїй суті є господарськими. Вимоги до роботи господарських судів у кілька разів вищі, ніж до судів загальної юрисдикції. Один із ключових моментів — оперативність: будь-який спір ми зобов’язані розглянути протягом двох місяців, адже зволікання негативно позначається на господарській діяльності й часто призводить до необоротних наслідків для підприємств. Ми ці терміни витримуємо, інша справа, коли господарський спір розглядається в апеляційному адміністративному суді. Тоді рішення сторони можуть чекати й рік, і навіть більше.

У суспільстві вже виникло розуміння того, що підсудність має бути розмежована чіткіше й логічніше. Так, більшість спорів суб’єктів підприємництва з державними органами (у тому числі — з податковою, митною службою), повинні бути знову повернуті в юрисдикцію господарських судів, оскільки застосування санкцій відповідними органами безпосередньо пов’язане саме з господарською діяльністю підприємств.

Деякі вади допустили законодавці і в розробці закону «Про судовий збір», що набрав чинності 1 листопада 2011 року. В усьому світі судові збори високі. І в роки СРСР збір в 5% від суми позову в майнових спорах був оптимальний. А от у новому законі ставки судового збору, на мій погляд, занижені для загальних і адміністративних судів. Саме під юрисдикцію цих судів намагаються «підігнати» свої позови деякі несумлінні сторони, залучаючи для участі в справі фізичних осіб, вишукуючи інші схеми, щоб заощадити на судовому зборі. І при сумі спору, приміром, в 50 млн. грн. до державного бюджету надходить не 2,5 мільйона, а всього 1 700 грн.

Ми внесли свої пропозиції з удосконалення законодавства в цій частині й сподіваємося, що до них прислухаються. Знову-таки, збір повинні платити всі суб’єкти, які звертаються до судів. У тому числі — й державні контролюючі органі, які нині звільнені від його сплати. Необхідно розуміти, що сторони мають рівні права, несуть рівну відповідальність за свої дії й повинні нести матеріальні витрати у разі необґрунтовано поданого позову.

— Я б навіть сказав більше. Не таємниця, що в українських судах дуже велика проблема з кадрами.

Помічник судді — це та людина, яка має вищу юридичну освіту, готує для судді необхідну інформацію з обставин справи й законодавчої бази, яку слід застосовувати, займається підготовкою проектів процесуальних документів, контролює належне оформлення матеріалів справи, — словом, виконує величезну роботу. Але зарплату він одержує неймовірно мізерну — 1200 гривень. Зрозуміло, що, пропрацювавши в нас певний час, набувши професійного досвіду і одержавши вигідну пропозицію, людина відразу пише заяву про звільнення.

Те само стосується й матеріального забезпечення суддів. Будь-який суддя має мати гідну винагороду за свою працю. В усьому світі незалежність суддів і їх статус регулюється насамперед економічним чинником. Я вважаю, якщо ми висуваємо високі вимоги до суддів, то й матеріальне забезпечення судів і суддів треба довести до такого само високого рівня. Коли ухвалили закон, що скасовує надбавки до зарплат, багато досвідчених суддів подали у відставку.

На сьогодні заробітна плата, наприклад, в органах прокуратури, МВС навіть вища, ніж у судовій системі. Крім того, судді позбавлені в певній мірі й інших стимулів трудової мотивації. Так, зараз відповідно до нового законодавства тільки судді не можуть бути нагороджені державними нагородами й почесними званнями — на відміну від працівників законодавчої та виконавчої гілок влади (у тому числі, прокуратури, МВС, Збройних Сил, інших силових структур).

Істотно зменшені й інші соціальні гарантії для суддів, у той час як вимоги до їх професійної діяльності дедалі зростають.

— Були часи, коли суди обвинувачували в тому, що майже завжди рішення ухвалюються на користь органів влади. Відповім коротко: у господарському суді виграє справу та сторона, яка права.

— Щоб відповісти на це запитання, треба враховувати багато нюансів. Так, за останні десять років господарюючі суб’єкти взяли у банках і не повернули 160 млрд. грн. кредитів. При цьому багато приватних підприємців почали об’являти себе банкрутами, щоб не розраховуватися по боргах. Суди просто завалили справами про банкрутство. Наше завдання — відновити справедливість. І банки, і позичальники повинні відповідати за свої дії. Часто з’ясовується, що відповідач у справі ніякий не підприємець, а звичайний шахрай, який «просто дав комусь паспорт, підписав якісь папери й нібито нічого не знає». Тривожить, що дедалі частіше в такі махінації втягують людей похилого віку, ветеранів, учасників бойових дій. У підсумку, одержавши кілька сотень доларів, такий громадянин змушений відповідати за суми більші в рази, але тут звинувачувати доводиться вже самого себе.

Взагалі, питання, пов’язані з розглядом справ про банкрутство, є, на мій погляд, ключовими в практиці кожного господарського суду, враховуючи їх вплив як на економічні процеси, які відбуваються в державі, так і на права та інтереси багатьох юридичних і фізичних осіб. І знову під час їх розгляду ми зустрічаємося з недосконалістю українського законодавства. Банкрути є в усьому світі, але, приміром, у США підприємець часто оголошує себе банкрутом лише один раз. Банкрутові наступного разу просто відмовлять у черговій позиці, тому що інформація про його заборгованість автоматично з’явиться в загальнодержавному реєстрі. А відкрити фірму на підставну особу, як у нас, він не зможе. А у нашій країні ще багато чого потрібно зробити для того, щоб навести порядок у сфері банкрутства.

— На мій погляд, ми не побачимо жодних істотних змін від реформування судової влади, якщо кожний член нашого суспільства не навчиться поважати закон і неухильно дотримуватися його вимог. У світі існує практика, коли критикується робота суду, і, я вважаю, ця позиція правильна. Адже суд завжди ухвалює рішення, яке не влаштовує одну зі сторін, що брала участь у процесі. Але, треба розуміти, що «загальне примирення» і не є нашим головним завданням. Захищаючи законні інтереси сторони, яка права в спорі, суд примушує порушника закону до безумовного його виконання. Тобто встановлюються певні межі, через які не можна переступати.

Вважаю, що якщо суд увесь час хвалять — значить, він просто не працює. Суддя може й повинен іти на непопулярні рішення, та за умови, що вони відповідають закону. За всі 34 роки суддівського стажу я завжди намагався й намагаюся ухвалювати законні та об’єктивні рішення, і певен, що абсолютна більшість суддів працює  так само.