Дерматологи — праворуч, венерологи — ліворуч? Разом звичніше й дешевше

Ураховуючи досвід проведення медичних реформ у трьох пілотних областях України (без належних фінансових вливань!), а також соціальний портрет нашого хворого, зрозуміло, що без підтримки держави дерматовенерологічній службі не обійтися. Вважаю, будь-які зміни не можна проводити без певних попередніх дій. Приміром, неможливо впровадити страхову медицину без законодавчого її забезпечення чи проводити реформи без страхової медицини, без фінансового забезпечення чи публічного фахового обговорення згідно з наказом МОЗ України «Про затвердження примірних етапів реформування...» від 30.08.2010 р. Варто було б вивчити й досвід інших країн. Приміром, у тій-такі Європі є дві моделі надання дерматовенерологічної допомоги населенню.

Перша загальноприйнята модель, коли хворі самостійно й безпосередньо потрапляють на прийом до лікаря-дерматовенеролога. Така модель існує в Німеччині, Франції, Італії, Росії, Білорусі та в нашій країні тощо.

Інша модель, коли на прийом до дерматовенеролога пацієнти потрапляють через сімейних та інших лікарів, використовується у Великій Британії. Ця модель поділена на дві спеціальності: дерматологію й венерологію. Лікарняні ставки фінансує Національна служба охорони здоров’я, а в разі потреби виділяються додаткові ресурси. Приватні дерматологічні кабінети є великою рідкістю. Зазначу: у практиці дерматологів Англії значне місце посідають пухлини шкіри, а в нас цими питаннями, як правило, займаються лікарі-онкологи.

Є пропозиції запровадити в Україні частину англійської моделі. Такої думки дотримується професор Олександр Літус. Але водночас він не пояснює, як поділити між дерматологами і венерологами матеріально-технічну базу та лікувальну і діагностичну апаратуру, яка давно потребує оновлення. Скільки потрібно часу, щоб наші навчальні заклади випустили сімейного лікаря, який зміг би відрізнити коросту від алергії? До того ж професор нічого не каже про фінансову складову... Має приватну структуру в Києві — Інститут псоріазу, — що, можливо, є основним аргументом не на користь розвитку державної медицини?

Усе це нагадує мені 1990 роки, коли заводи доводили до банкрутства, виганяли людей з роботи, а потім ці заводи «прихватизовували» за безцінь. З мовчазної згоди медичної спільноти деякі ділки сподіваються започаткувати таке в медицині...

На конференції, що відбулась у жовтні в Чернівцях (з міжнародною участю), переважна більшість делегатів мали іншу думку. Зокрема, президент Асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів професор Віктор Степаненко висловився за проведення реформ, після яких поліпшиться матеріально-технічна база і лікувально-діагностична апаратура шкірвендиспансерів, що приведе до поліпшення надання дерматовенерологічної допомоги населенню. Таку думку підтримую і я. Переконаний, змінювати нині наявну в Україні загальноєвропейську модель надання дерматовенерологічної допомоги немає ні потреби, ні фінансів.

В Україні працюють близько 3 тисяч лікарів-дерматовенерологів.

Спроба створити на території Чернігівщини, згідно з розпорядженням начальника управління охорони здоров’я №432 від 24.11.2010 р., територіальне медичне об’єднання соціально небезпечних хвороб, започаткувало знищення дерматовенерологічної служби області. Бо пропозиція об’єднати під одним дахом хворих на СНІД, туберкульоз, сифіліс, венеричні захворювання, заразні і звичайні шкірні захворювання, м’яко кажучи, не є розумною. Тому колектив Чернігівського ОШВД оскаржив це розпорядження в різних інстанціях. Зазначу, така структура відсутня в реєстрі медустанов загальнодержавного медичного простору, зареєстрованих і затверджених МОЗ України.

Починаючи з 2010 року посадовці не виділили жодної копійки на поліпшення матеріально-технічної бази Чернігівського ОШВД. Натомість, згідно з наказом начальника управління охорони здоров’я Г. Василькової №87 від 23 березня 2012 року, закривали стаціонарне відділення №1 Чернігівського ОШВД. А хворих наказували відправляти до Прилуцького ШВД (де відсутня лабораторія) чи Ніжинського ШВД (де примітивна лабораторія). Знаючи, що в половині центральних районних лікарень Чернігівщини не ставиться реакція Вассермана, керівництво управління охорони здоров’я не виділило жодної копійки, щоб поліпшити ситуацію.

Відомо, що у всіх обласних центрах України залишаться обласні шкірно-венерологічні диспансери. Крім того, диспансери буде збережено і в містах, де проживає 500 тисяч населення і більше. Щоб зберегти можливість надавати дерматовенерологічну допомогу населенню в містах обласного підпорядкування з меншою кількістю населення, запропоновано організувати відділення обласних шкірвендиспансерів. Це не тільки зекономить 200 тисяч гривень щорічно, а й поліпшить надання дерматовенерологічної допомоги людям.