Ганна, 19 років, КІМВ:
— У гуртожитку почуваюся комфортно, але тому, що живу тут уже четвертий рік. На першому курсі було важко. Ніяк не могла звикнути до того, що потрібно ділити з кимось кухню, а я люблю приготувати щось смачненьке. А ще в нас діє комендантська година — після першої ночі не пустять, тому погуляти довго не вийде. Добре, що є друзі, у яких можна переночувати.
Андрій, 18 років, КНУ ім. Шевченка:
— Я на першому курсі і тільки нещодавно переїхав до гуртожитку. Ну що я можу сказати? Незвично, але подобається. Трохи дратує, звичайно, що багато людей, всі десь бігають, зате ніколи не буває сумно. Сподіваюсь, за ці роки гуртожиток стане для мене рідним домом.
Валентина, 20 років, КНЕУ:
— Гуртожиток дуже люблю. Знайшла тут безліч друзів. Хоч і живемо один в одного на голові, та все одно дуже круто. Проблем ніяких немає, хоч, може, це я просто не порушую правил? Чесно, уже й не уявляю, як би жила десь не тут, а на квартирі. Щодо недоліків, то нема де розмістити батьків, коли вони приїжджають. Найчастіше мамі доводиться ночувати десь на квартирі, бо тут залишитись не можна.
Іван, 20 років, КПІ:
— Хоч і не живу в гуртожитку, та чудово знаю цю кухню зсередини. Часто друзі запрошують на якусь тусовку, дуже класно гуляємо. Проблем поки що не було: показав документи — й можеш розважатися донесхочу. Іноді навіть заздрю тим, хто живе в гуртожитку: що не день, то якась веселуха. Може, таки переїхати? (сміється).
Ірина, 19 років, КНУ ім. Шевченка:
— Колись я жила у гуртожитку. Недовго. Тижнів зо два. А все тому, що ніяк не могла звикнути до правил, які там панують: контроль, спільна кухня, душ і так далі. Ну і вчитись було просто нереально, а на першому курсі для мене це було ой як важливо! (сміється). Нині винаймаю квартиру і зовсім про це не жалкую, частенько приїжджаю в гості до друзів.
