Урядове розпорядження — корові під хвіст

У закупівлі молоко стає дедалі дешевшим. Селяни розгублено знизують плечима: нині саме та пора, коли кількість молока стрімко падає, тож автоматично мала би зростати ціна. Так відбувалось з року в рік. Але чомусь не тепер. За даними обласного управління сільського господарства, на кінець листопада порівняно з цією ж датою минулого року закупівельні ціни впали в усіх районах. Якщо торік найкраща сягала 3,1 гривні за літр, то нинішнього вона скотилась до 2,35 гривні. У половині районів зафіксовано ціну в 1,9 гривні. Але в окремих населених пунктах люди називають ще менші суми. Чому так сталось?

Адже, якщо вірити офіційним даним, Хмельниччина останнім часом постійно набирала темпи в тваринництві. Так заступник начальника облсільгоспуправління Іван Одземок переконаний, що у скотарстві розпочалося піднесення:

— Порівняно з минулорічним листопадом кількість великої рогатої худоби в усіх категоріях господарств зросла на 15 тисяч голів. Найбільший ривок зробили Дунаєвецький, Красилівський, Славутський райони. І це має стати доброю перспективою для розвитку молочної галузі. Понад сім тисяч телят було закуплено у населення і поставлено на відгодівлю на фермах господарств. За пару років вони поповнять молочне стадо.

Та поки дійде до перспективи, фіксуємо інші факти: заготівля молока за цей же час скоротилась на шість тисяч тонн. Тобто сировини стало ще менше. Але це жодним чином не підштовхнуло заготівельників та переробників вище цінувати ту, що залишилась.

У переробників вже класичними стали такі причини: низька якість молока, яке пропонує населення, невисока рентабельність виробництва та проблеми зі збутом готової продукції.

На диво, представники Старокостянтинівського молокозаводу на погану сировину не скаржились. Навпаки, запевняють: менеджери постійно працюють із власниками худоби, спонукаючи останніх здавати чисте і жирне молоко. Про нестачу сировини чи відсутність ринків збуту своєї продукції тут теж не говорять. Та й над ефективністю власного виробництва постійно працюють. Приміром, називають цифри, що за останні три місяці виробничі видатки вдалось скоротити на сім—вісім відсотків. На заводі провадиться організаційна реформа і паралельно нарощуються обсяги виробництва. У найближчих планах — збільшення виробництва масла удвічі.

Якщо відійти від практики конкретного підприємства, то з точки зору економічної теорії всі ці заходи мали би допомогти зниженню собівартості продукції і зростанню прибутків власників. Напевно, так воно і є, хоча останнє не афішується. Тож цілком логічно припустити, що частиною цих додаткових надходжень можна було б поділитись із селянами, котрі також вносять свою частку до цих прибутків.

До того ж влада нагадує, що саме цьому заводу посприяли в усьому, аби він без затримок одержав із бюджету свою відсоткову ставку за взятий кредит. Виконавши свої обов’язки, держава має право вимагати, щоб і урядові постанови виконувались так само сповна і вчасно. Однак з цим молочарі поки що не поспішали. Хоча й пообіцяли, що до ціни у 2,2 гривні підприємство все-таки дійде.

Але поки що, як повідомив начальник обласної держінспекції сільського господарства Олександр Царенко, на кінець листопада середня ціна, яку платило згадане підприємство своїм партнерам, становила 1,9—1,95 гривні за літр:

— Залишається незрозумілим, чому одне і те саме підприємство платить різні ціни в різних населених пунктах. Скажімо, той же Старокостянтинівський завод за згаданими розцінками розраховується у Білогірському та Теофіпольському районах. У Деражнянському він готовий платити по 2,2 гривні. А в Старосинявському ціна ще на п’ять копійок вища.

Якщо повернутись до звичного пояснення, що не скрізь однакова якість сировини, то можна навести чимало прикладів, коли в одному і тому самому районі, мало того — в одних і тих же селах, різниця в заготівельних цінах становить 20—30 копійок.

Таку дуже схожу цінову політику, незважаючи на істотні відмінності в обсягах виробництва та прибутковості, провадять в області практично всі молочарі. І трохи дивним є те, що вона значно відрізняється від тієї, котру практикують найближчі сусіди із Вінниччини.

Бершадські представники, котрі щодня долають відстань у триста кілометрів тільки в один бік, з готовністю платять хмельницьким селянам 2,2 гривні. А літинські та барські переробники не шкодують і 2,35 гривні. Виходить, що навіть при значно більших транспортних витратах тамтешні переробники можуть дозволити собі такі розцінки без зайвих скарг на низьку рентабельність. Та й якість молока їх, схоже, задовольняє.

У бідоні хробаки. Хто винен?

— Чи бачили ви, в яких посудинах возять заготовлене молоко в Деражнянському, Віньковецькому, Новоушицькому районах? — запитав начальник обласного управління сільського господарства Олег Стрілецький. — Страшно глянути. Бідони брудні, немиті, всередині навіть хробаки можуть бути. Дехто місяцями не миє ці бідони, і кожного дня в них зливають молоко. То куди дивляться заготовачі, представники молочних підприємств та їх керівники? Хіба не вони мають бути найперше зацікавлені в чистоті та якості?

Питання риторичне. Переробники не поспішають не тільки відповідати на нього, а й створювати належні умови для того, щоб сировина справді була високоякісною.

— Ми постійно стежимо за цінами, що діють на ринку молочних заготівель, і поки що результати цього моніторингу невтішні, — зазначає представник державної цінової інспекції в області Людмила Сус. — Заготовачі посилаються на те, що менше платять через несортове молоко. А здавачі кажуть про інше: на місцях немає ні приладів, ні реактивів для проведення аналізів. До того ж на переважній більшості молокоприймальних пунктів не ведуться журнали якості сировини, документально не зафіксовані факти, коли ціна знижувалась саме через порушення з боку здавачів. То чи можна довіряти поясненням, що не мають фактичних підтверджень? Про «біле молоко», тобто таке, що розведене водою і має низький показник жирності, різні домішки, котрі здавачі використовують як консерванти, говорять багато. Але назвати офіційно задокументовані факти таких махінацій не може ніхто.

Хоча справжній ексклюзив все-таки вдалось відшукати. Порушник сам заявив про себе, зателефонувавши на гарячу телефонну лінію до облдержадміністрації. Ним виявився мешканець одного із сіл Ізяславського району. Він повідомив, що утримує дві корови, але не може здати молоко, бо ніхто не бере. У районі підтвердили, ця скандальна історія тягнеться вже кілька років. Молоко від цього господаря вже не раз відправляли на аналізи, і воно не відповідає нормам. Через це і відмови. Та господар і не приховує, що доливає воду в молоко. Однак твердо переконаний, що менш як за дві гривні просто гріх віддавати добре та жирне молоко. Тому й надалі готовий розбавляти свій продукт.

Випадок хоча і нетиповий, але дуже показовий. Виходить, якщо заготовачі хочуть, то одразу визначають неякісну сировину і просто не беруть її. Чому ж так само не поводяться в інших випадках? Чи, може, посилання на погану якість — це просто стандартна відмовка, яка дає змогу заощаджувати серйозні гроші?

Відповіді на це запитання немає. Складається враження, що особливо її й не шукають. Бо інакше потрібно буде відверто сказати, чому падають ціни, хто винен у тому, що не виконуються урядові постанови, і наскільки реалістичними є останні.

На око навіть дуже добрий фахівець не визначить, якої жирності молоко в бідоні у господині, скільки у ньому білка і чи є якісь сторонні домішки. Це залишається секретом, поки не проведуть лабораторні дослідження. Можливо, хтось зацікавлений у тому, щоб реальні розрахунки та прибутки молочної галузі так само залишались утаємниченими, як і якість молока? В такому разі винних у тому, що хтось комусь недоплачує, ніколи не знайти.

Хмельницька область.