У світі ефективно діють усього декілька моделей місцевого самоврядування з деякими національними варіаціями. Тому — бери будь-яку, і не придумуй велосипеда! Однак ми пішли іншим шляхом, і так в цьому плані намудрували, що вже й самі зробленому не раді.

 Нещодавно ми зустрілися з депутатом Запорізької міської ради Михайлом Левченком. Михайло Павлович і собі поділився роздумами з приводу місцевого самоврядування.
Із досьє «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
Левченко Михайло Павлович. Двічі випускник Запорізького національного технічного університету. Інженер-будівельник. Остання спеціалізація — менеджер туристичного та готельного бізнесу. Завідувач історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» Національного заповідника «Хортиця». Один із ініціаторів перегляду віку міста Запоріжжя. Вважає, що саме за туризмом — майбутнє процвітання мегаполісу з глибокою багатотисячолітньою історією.
Риба гниє з ... виборів
 — Що б потрібно було поміняти, чи хоча б трішки поправити, — хитро посміхається він в вуса. — Коли чесно, то не дуже й багато. Хоча б на місцевому рівні потрібні справжні вибори. Це, щоб саме вони дозволяли реалізовувати принцип політичної відповідальності за результати управління, наприклад, містом. Бо інакше ніяких прокурорів не настачишся, щоб спитати за корупцію, зловживання та безгосподарність. Без справді чесних виборів (чи впровадженням зверху реальної двопартійності, чи жорстким обмеженням передвиборних фондів) вони взагалі втрачають сенс. Тоді вже краще (щонайменше це буде дешевше!) повернутися до радянського голосування і витратитися лише на бюлетені на газетному папері...
На жаль, про чесні вибори поки можна тільки мріяти. Як не дивно, у першу чергу завдяки тому, що починаючи десь з 1998 року, у нас в країні проходять не вибори, а війна. Результатом якої стає торжество принципу: переможцю — все, переможеному — смерть. Тобто смерть його бізнесу і праву претендувати бодай на щось. А раз війна, то «патронів», білбордів, компромату й адмінресурсу не жаліють.
Про роль прокуратур і судів у виборах, зокрема, 2010 року говорити не буду, скажу про інше: у кількох містах Запорізької області фактично переміг кандидат «Противсіх». І на виборах міських голів теж. Останнє просто неприпустиме. Міський голова, який очолює виконком, раду і є прямим начальником для всіх чиновників міста — тобто наділений надзвичайними повноваженнями, не може приходити до влади за рахунок якихось сумнівних політтехнологічних схем. Було б чесніше і правильніше, коли і на виборах міського голови було б впроваджено другий тур. Бо, наприклад, у Запоріжжі вже кілька разів все виходило так, що навіть президентські вибори — це лише епізод підготовки до виборів «мера», як у нас кажуть. 
Хоча усі надзвичайні повноваження міського голови починаються лише тоді, коли він або сам контролює більшість міськради, або коли йому вдається «розраховуватися містом» з людьми, які контролюють фракції, щоб їх було достатньо для прийняття рішень. Коли ж ні першого, ні другого немає, він стає маріонеткою в руках фракції, яка має більшість, до того ж достатню для прийняття рішення про відставку міського голови. Власне не фракції, а конкретної особи, яка вже контролює останню, — зітхає М. Левченко.
Система тотальної безвідповідальності
— І перше, і друге може мати фатальні наслідки для міста, — впевнений Михайло Павлович. І ось чому! «Бо фактично впроваджена влада рад у вигляді вітчизняного варіанту місцевого самоврядування створює систему тотальної безвідповідальності, — каже міський депутат. — Без ради міський голова сьогодні нічого не може. Однак, коли нам вже так подобається політик на чолі велетенського і багатопрофільного міського господарства наших мегаполісів, то, здавалося б, було логічним, щоб він хоча б мав право призначити господарників зі стажем своїми заступниками. Без різноманітних політичних торгів тощо.
— Та дивіться далі, — продовжує Михайло Левченко, — здавалося б, «гальмо прогресу» — рада без більшості чи за більшості, непідконтрольної голові, може легко стати просто рушієм узаконеної корупції і зловживань! Це, коли такий контроль нарешті здобувається (суто партійні вибори і пропорційна система надзвичайно спрощують процес). Наприклад, Запорізька міська рада увесь останній рік до 60 відсотків сесійного часу витрачає на розгляд протестів прокурора із земельних питань. Здебільшого — це спадок роботи ради попереднього скликання. Однак вже трапляються рішення і 2011 року, і початку 2012 року. Це вже, як то кажуть, «наша робота». 
Але з кого спитати? Сесію «не притягнеш» — прокурор лише опротестував, рада погодилася, а коли не погодилася, то починається судова тяганина. Поки вона продовжуватиметься, проблемна земельна ділянка може разів п’ять перепродатися, а вже потім шукай вітра в полі. І винних, ще раз наголошую, при цьому немає! 
До того ж і процес все «вдосконалюється» і «вдосконалюється». У нас, наприклад, все починалося з економії паперу. Тепер проекти сесійних рішень — тільки в Інтернеті, в який більшість депутатів тільки вечорами «заходять». Та із практики розгляду питань бачу, що багато хто й не заходить. У результаті десятки питань «вартістю» у мільйони і мільйони вирішуються «пакетом». За такої схеми дій, яка може бути якість ухвалених документів? Та така, яка лише прокуророві додає роботи... 
Де ж вихід? Відомо, що у Москві 35 депутатів міської думи. У деяких європейських країнах зустрічаються й п’ять міських муніципальних радників (членів муніципальної ради). Вони не аматори, професійно займаються депутатством. І беруться не за все відразу, а за те, чим може і повинна займатися представницька влада. А саме, ухвалювати бюджет і контролювати його виконання. І ніякого втручання у справи голови до миті, доки він чітко виконує бюджетний розпис. Іншими словами, міська громада найняла (обрала) цих людей, щоб вони не те що не були співучасниками якихось сумнівних схем використання міського майна, землі і коштів, а, навпаки, — від імені громади ставили голову і його чиновників у певні рамки і контролювали дії останніх.
 Звичайно, і за такої системи можуть бути зловживання, і різні «партійні штучки», але там скандал, особливо фінансовий чи земельний,  найкращий спосіб зіпсувати кар’єру і втратити місце в мерії. У нас же все, як навмисно, «заточене» під те, щоб ні політичної, ні матеріальної, ні, тим більше, кримінальної відповідальності ніхто не поніс», — наголошує депутат Запорізької міської ради М. Левченко.
Реорганізація без двірників
 — Власне городянам байдуже, що і як ми там ухвалюємо, і чи навіть економимо папір, — намагається жартувати депутат. — Людям потрібне комфортне проживання (умовно — дах над головою) і — як ознака власне міста — нормальне транспортне сполучення. Потрібен ще й порядок на вулицях і в дворі, але то вже, як кому поталанить. Іншими словами, все чим має займатися міське самоврядування — крутиться десь між цими трьома питаннями. Однак як і держава «вдало» переклала на плечі місцевих бюджетів свої функції в галузі освіти та охорони здоров’я, так і місцева влада намагається триматися подалі і від транспорту, і від житла, і від порядку, коли це не торкається центрального проспекту. 
Але правда і те, що наша комунальна галузь — дуже поганий господар. У Берліні тільки 14 відсотків житла — приватизоване, у Гамбурзі — 21%. Решта — в оренді. Іншими словами, майже за все житло тут платять квартплату, і комунальні структури на ринку цих послуг — поважний гравець і законодавець мод. У нас же не те що не гравець, а «комуналка» вже просто відбивається від житла всіма силами, придумуючи найрізноманітніші «ідеї фікс» на кшталт Товариств співвласників багатоквартирних будинків. Останні, додам, за існуючих темпів капітальних ремонтів житла будуть впроваджуватися ще років сто...
І я підозрюю — чому все діється саме так! Бо сподобався експеримент із транспортом. Вже давно вдалося позбутися комунального парку автобусів великої місткості, на черзі електротранспорт, а маршрутки виявилися справжньою золотою жилою. Так ось, коли ще й з житловиків вдасться тільки збирати данину — ні за що не відповідаючи, тоді таке «самоврядування», виходить, і нам подобається...
Щодо житла, то коли все буде поставлене з голови на ноги, то й виявиться, що найголовніша проблема міста — допомагати житлом не артистам, лікарям, міліціонерам і вчителям, а безробітним і пенсіонерам. І про це час починати думати вже сьогодні. Хоча, за великим рахунком, кому думати? У тих, кому це належить за посадою, зовсім інші думки...
Бесіду вів Леонід СОСНИЦЬКИЙ. 
Запоріжжя.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
Компетентна думка
Депутат Запорізької міської ради Михайло Левченко:
 «Ніякі фокуси не знімають і ніколи не знімуть із самоврядування відповідальність саме за житлово-комунальну галузь і транспортне забезпечення. Не завжди ж буде сьогоднішнє «бєзвременье», колись ще настане просвітла година, і з міст підуть маршрутки, а повернуться нормальні автобуси».