На розі вулиць Драгоманова і Кафедральної в Луцьку незабаром розпочнуться будівельні роботи. Попри спротив громадськості, тут планують звести житлово-офісний центр. А за кілька метрів від уже виритого котловану стоїть дім, де в 1890—1891 роках жила Леся Українка. Аби врятувати для історії бодай щось із підземних таємниць цієї найдавнішої частини міста, на майданчику працюють археологи державного підприємства «Волинські старожитності».
Артефакти в самоскиді
На місце розкопок прибув якраз у момент подолання точки неповернення. Тобто коли маховик чийогось приватного інтересу вже не можна було зупинити. На майданчику замість археологів працював екскаватор!
Картина, що відкрилася очам, вжахнула: екскаватор завершував зачистку дна двометрового котловану.
Працював вправно, за 15—20 хвилин завантажив землею, битою старовинною цеглою і, можливо, історичними артефактами, яким немає ціни, три самоскиди. Напевно, поспішали, щоб ніхто не зупинив.
— Хто ви, що вам тут треба? — до мене поспішає чоловік.
Дізнавшись, дещо ніяковіє. Він — Микола Собуцький, молодший науковий співробітник державного підприємства «Волинські старожитності». Саме це підприємство вже третій місяць проводить тут археологічні дослідження. І хоча, за твердженнями фахівця, ділянка котловану ними вивчена повністю, є сумнів: чи можна це зробити невеликим колективом, коли площа розкопу — понад 200 квадратних метрів. Глибина ж тисячолітнього культурного шару досить велика. Більше того: східна частина розкопу примикає до засипаного у ХVІІІ столітті оборонного рову Окольного (Нижнього) замку поблизу його Воротньої вежі. Можна лиш уявити, що наскидали туди протягом століть наші предки! Тож, на думку начальника відділу охорони культурної спадщини Луцького міськвиконкому Сергія Годлевського, який згодом теж навідався на майданчик, тут кожен грам землі треба пропустити через руки дослідників. А ми екскаватором її риємо!
Знайшли «Пекло»
Втім, до однієї частини розкопу потужної землерийної техніки все ж не допустили. Йдеться про ділянку, що на розі з вулицею Драгоманова. Ще 1997 року археологи розкрили тут фундаменти ХVІІ і, можливо, навіть XVІ століть. Відомо, що
тут був ігровий дім під назвою «Пекло». Його зображення збереглося на гравюрі К. Войняховського (1797): на фасаді цього давнього казино видно напис «Більярд і кості».
П’ятнадцять років тому доктор історичних наук Михайло Кучико, усвідомивши небезпеку досліджень для довколишніх пам’яток архітектури, припинив археологічні роботи і засипав старовинні мури. За деякими даними, підземелля сягають п’яти поверхів. Це нижче сучасного рівня річки Стир, до якої усього метрів триста. Сьогодні вода збирається у підземеллях розташованого за кілька десятків метрів від розкопу Петропавлівського костелу. А що буде, якщо їй відкриють шлях у підвали «Пекла», ніхто не може сказати. Принаймні директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський побоюється за збереження розташованих поблизу архітектурних пам’яток і, передусім, будинку №23 по вулиці Драгоманова (відомий у місті як будинок Косачів). Уже сьогодні на відремонтованій кілька років тому споруді видно тріщини. Східне крило цього П-подібного будинку, саме те, де жили Косачі і де нині — музей Лесі Українки, розташоване на колишньому оборонному рові Окольного замку.
Голова Громадської ради Волині Ігор Левчук, який багато років опікується збереженням історичного обличчя цієї найдавнішої частини Луцька, занепокоєний і тим, що зведений поряд із будинком Косачів паркан із пішохідною галереєю змінив водний режим прилеглої території. Давня кам’яниця замокає, не провітрюється. Левчук уже не раз порушував перед міськрадою це питання, однак жодної реакції.
Цікаво, що в цьому само будинку розташована дирекція історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Нещодавно цю організацію очолив новий керівник — Павло Рудецький.
Після точки неповернення
Будинок №23 по вулиці Драгоманова — один з найдавніших і найцікавіших у старій частині Луцька.
Спочатку на засипаному оборонному рові Окольного замку збудували шпиталь. В 1781 році його знищує пожежа. В 1795-му на його місці почали зводити кам’яний будинок з глибоким підвалом, а 1807 року завершили роботи. Таким, як нині, ми бачимо його на малюнку П. Струкова (1866). За два століття тут побували різні господарі. У 1870-х зал на другому поверсі орендував аматорський театр, в 1890—1891 роках у західному крилі була канцелярія повітового мирового посередника Петра Косача (батька Лесі Українки), навпроти — його службова квартира. Містилася тут і польська приватна (з 1921-го — державна) гімназія, в повоєнні роки — банк та екскурсійне бюро, з 1985 року і понині —дирекція історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». Саме в керівника цієї установи Павла Рудецького цікавимося, чи будівельні роботи не завдадуть шкоди будинку, де нині — офіс «Старого Луцька».
— Як будівництво вплине на цей дім, передбачити важко, — відверто каже директор установи, яка мусить насамперед опікуватися збереженням старовини на території заповідника. — Але все-таки є розроблений проект, погоджений в управлінні культури і туризму облдержадміністрації. Тут не мають забиватися палі, будуть збережені й законсервовані старі фундаменти. На них нова споруда не спиратиметься. Будівля має бути двоповерхова.
Із здивуванням дізнаємося, що в директора навіть немає плану цієї будови, не знає він й генерального підрядника, який її споруджуватиме.
З якимось острахом Павло Рудецький називає й ім’я ймовірного забудовника (ним нібито є відомий волинський бізнесмен Сергій Мартиняк, нещодавно обраний народним депутатом України). Хіба з такими пересторогами можна обстоювати інтереси «Старого Луцька»?
Можна сказати лиш одне: рішення про освоєння майданчика між вулицями Данила Братковського і Драгоманова, який в офіційних документах фігурує як Кафедральна, 13, було поспішним і не зовсім виваженим.
Доки ця ділянка ретельно не досліджена археологами, сюди не можна було пускати будівельників.
До того ж немає впевненості, що роботи не позначаться на збереженні пам’яток. А як нова будівля впишеться в архітектурний ансамбль? Адже зведені поруч на старих фундаментах споруди швидше нагадують Мюнхен, аніж середньовічний Луцьк.
Ще місяць тому директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський пропонував повернути орендареві витрачені на утримання ділянки кошти, дослідити підземелля і зробити їх туристичним об’єктом. Сьогодні, коли точку неповернення вже пройдено, слід подбати, щоб новобудова якнайменше нашкодила «Старому Луцьку», і уберегти цю частину міста над Стиром від подальшої руйнації і непродуманої забудови.
Луцьк.
Фото автора.
Такий вигляд мають давні склепіння підвалів луцького «Пекла».
Сергій Годлевський: «З такої цегли-пальчатки колись будувався і замок Любарта».
