— Цей матч легко коментувати, — сказав Олексій Михаличенко після поєдинку в Загребі, — бо коментувати нічого. Адже через погодні умови гри не було. Ми стали свідками боротьби — фізичної і характерів...
З ним важко не погодитися. Звертаю увагу й на те, що одна справа — дивитися матч на телеекрані, інша — перебувати в тій не зовсім комфортній атмосфері.
Хочеться зняти капелюха перед місцевими і нашими вболівальниками. Їх було не дуже багато, але вони — просто мужні люди. Мокнути понад дві години (стадіон «Максимір» не має захисного козирка над трибунами) того холодного вечора не кожен зміг би.
У моєму тривалому журналістському житті подібна ситуація траплялася лічені рази. Але ці витівки погоди були особливі. Все відбувалося ніби за сценарієм якогось ну дуже злого чаклуна. Коли ми їхали з готелю «Дубровнік» на стадіон, то на Загреб накинулася, мов навіжена, злива. А перед самим матчем стіну дощу змінив рясний снігопад. Тому на восьмій хвилині рефері зупинив зустріч і повів команди до роздягалень. Усі подумали, що Тодоров вирішив узагалі припинити матч. Але як з’ясувалося, зробив він це, щоб дати можливість працівникам стадіону навести розмітку.
Вимушена перерва тривала майже двадцять хвилин. Лінії навели, але користі від того — жодного. Сніг посилювався, а поле перетворилося на слизьке болото. Все, що відбувалося на ньому, футболом важко назвати. Зрозуміло, що перевага киян у класі нівелювалася повністю. І все тепер залежало від випадку.
У такому протистоянні минув перший тайм. На останніх його хвилинах сніг припинився, а кияни відкрили рахунок, забивши красивий гол. Ярмоленко після передачі Гармаша у дотик метрів з двадцяти закинув «парашута», як кажуть, за комір Келаві, котрий трохи вийшов із воріт. М’яч влучив у поперечину і відскочив у ворота.
Після перерви небо дещо змилостивилося над учасниками зустрічі. Трохи дощило, а гра стала позиційною з випадами з обох боків. На 64-й хвилині нам, якщо відверто, просто дуже пощастило: Бєкірай, скориставшись помилкою оборони киян, вийшов сам на сам із Ковалем, але пробив мимо.
Господарі були активніші. Зрозуміло, що вони дуже прагнули провести бодай один гол, адже в попередніх матчах вони суперникам не забивали. Але і київські динамівці інколи гостро контратакували. Згадаймо хоча б епізод, коли Мехмеді і Рубен, котрі вийшли на заміну, на свіжих ногах увірвалися в карний майданчик загребців. Але, на жаль, момент вони втратили.
А вже в компенсований час ми самі собі підклали свиню. Замість того, щоб винести м’яча подалі, збили біля своїх воріт Крстановича. Пенальті реалізував сам потерпілий.
За великим рахунком, господарі заслужили на цей подарунок долі. Адже протягом другого тайму вони багато працювали, були активніші за киян, котрі надто вже низько сідали в оборону...
Після матчу на «Максимірі» кілька слів журналістам сказав президент київського «Динамо Ігор Суркіс:
— Це було що завгодно, тільки не футбол. Команда билася, старалася, але, зрозуміло, що на такому полі складно щось зробити. Треба привести себе в порядок, в новому році ставити серйозні завдання і намагатися їх виконувати. Сьогодні одним із найкращих на засніженому полі був маленький бразилець Дуду. Він, як справжній боєць, старався, боровся. Той же Аруна, на якому поставив хрест попередній тренерський штаб, діяв здорово. Вони хороші футболісти, можуть прогресувати і приносити користь команді. До Загреба ми приїхали лише з трьома оборонцями, і це, либонь, позначилося на нашій грі. Як на мене, нічия — справедливий підсумок. Можна вважати, що ми гідно завершили виступи в Лізі чемпіонів. Добре, що вийшли в Лігу Європи. Але завдання на сезон однаково провалене. Я з себе відповідальності не знімаю, працюватимемо далі...
Загреб—Київ.
Заметіль абсолютно не пасує футболу.
Андрій Ярмоленко (ліворуч) переконаний, що виграти повинна була його команда.
Фото Віктора ПЕРЕГНЯКА (із Загреба, спеціально для «Голосу України»).
